Розповсюдження тління після атаки російського дрона на укриття Чорнобильської АЕС, імовірно, зумовлене використанням водонепроникної мембрани в просторі між обшивками арки.
Таку гіпотезу висунув експерт з радіаційної безпеки Олександр Купний, який свого часу працював на станції після катастрофи 1986 року.
За його словами, конструкція арки містить різні види мінеральної вати, зокрема базальтову, яка не піддається горінню. Проте між її шарами було застосовано ізоляційну плівку, що не пропускає вологу, і приклеєно її спеціальним клеєм. Експерт пояснив, що саме ця тонка чорна мінвата разом із клеєм має здатність займатися і тривалий час тліти.
Він зазначив, що багатошарова структура між внутрішньою і зовнішньою обшивками арки на ЧАЕС була передбачена з метою теплоізоляції та герметизації. До встановлення конструкції матеріали проходили випробування на стійкість до високих температур, що могли виникати внаслідок сонячного нагрівання або удару блискавки. Випробування були успішними, оскільки навіть нагрівання металу не призводило до плавлення внутрішнього наповнення.
Однак вибух розірвав структуру, спричинивши займання мембрани, а надалі – її повільне тління. Він наголосив, що цей процес поширюється на західну та східну частини арки, а доступ до плівки значно ускладнений, що робить боротьбу з вогнем надзвичайно проблематичною.
Купний припустив, що поки вся мембрана не згорить, зупинити процес буде неможливо, а отже, обшивка може бути безповоротно пошкоджена. Він також зауважив, що гасіння створює додаткові ризики для всієї конструкції: хоча одним із можливих варіантів могло б бути вирізання отворів в обшивці та заливання вогнищ водою, наслідки цього можуть виявитися критичними. Волога, що просочила конструкцію, вже замерзла через низьку температуру, і невідомо, як це позначиться на міцності арки.
На його думку, проєктанти могли б уникнути такої ситуації, якби внутрішній простір арки було розділено на секції з перегородками, що унеможливило б розповсюдження тління. Однак за нинішніх умов, вважає експерт, єдиним виходом залишається повна заміна обшивки. Це потребуватиме значних фінансових витрат і фактично зведе нанівець гарантійний термін споруди, який становив 100 років.