Прип'ять будували як сучасне місто для працівників атомної електростанції, але повноцінно воно проіснувало лише трохи більше 15 років. Після аварії на ЧАЕС життя там швидко зупинилося.
Як з’явилося місто Прип'ять і що там було до катастрофи – в матеріалі KyivTime.
Прип’ять на карті
Поява і вибір місця для Прип’яті пов’язані з Чорнобильською атомною електростанцією. Спершу віцепрезидент Академії наук УРСР Олександр Щербань виступив з ініціативою щодо розвитку атомної енергетики на території республіки. Він запропонував звести три атомні електростанції, й цю ідею підтримав голова уряду Олександр Щербицький. У 1966 році останній підписав наказ про старт дослідницьких робіт для спорудження "Центральноукраїнської атомної електростанції", яка потім стала відома як Чорнобильська.
Спеціальна комісія визначила територію поблизу села Копачі на Київщині найбільш придатною для будівництва майбутньої АЕС. Саме ж село було облаштоване на малозаселеній території. Поруч були залізнична станція Янів та річка Прип'ять, необхідна для роботи станції.
Місто-супутник - Прип'ять - почали зводити між Яновом та ЧАЕС. За спорудження відповідав радянський інженер Віктор Брюханов, який також керував і будівництвом станції.
Дата заснування Прип’яті – 4 лютого 1970 року.
Як будували Прип’ять
Земляні роботи розпочалися у травні 1971 року. Тоді ж викопали котлован під головний корпус першого енергоблоку ЧАЕС.
До зони будівництва станції та майбутнього міста потрапили села Семиходи, Нагірці та хутір Підлісний. Останні два підлягали затопленню для створення охолоджувальної водойми. Семиходи ліквідовували поступово – у міру зведення нових кварталів Прип'яті.
Будівництво станції йшло швидко, і восени 1977 року, напередодні 60-річчя Жовтневої революції, ЧАЕС виробила перший промисловий струм. Тоді ж було проведено урочистий мітинг, а в Москву відзвітували про дострокове виконання робіт. Водночас будівництво не зупиняли – станцію хотіли зробити однією з найпотужніших.
При цьому партійне керівництво ігнорувало застереження експертів щодо можливих ризиків під час будівництва. На ЧАЕС використовували реактори РБМК-1000, безпечність яких вже тоді викликала дискусії серед науковців, оскільки їх будували без спеціальної захисної оболонки, передбаченої в інших конструкціях. У підсумку звели чотири енергоблоки.
Прип’ять до аварії
Більшість жителів Прип'яті працювала на ЧАЕС. У ті часи робота в атомній галузі вважалася престижною, тому багато людей з усього СРСР бажали потрапити до цієї сфери.
На околиці міста, серед соснового лісу, працювало підприємство "Юпітер", яке входило до складу київського науково-виробничого об'єднання "Маяк". Після аварії 1986 року більшість обладнання та документації звідти вивезли, у зв'язку з чим достеменно невідомо, що саме там виробляли. Кажуть, що крім електронно-обчислювальних машин, ішлося про бортові самописці для літаків і кораблів. У приміщеннях заводу потім ще нібито знаходили перфокарти з даними про польоти балістичних ракет.
З роками місто розширювалося. Першими житло отримували працівники атомної станції, що викликало невдоволення у працівників "Юпітера" та управління будівництва ЧАЕС. Зрештою житло надали і їм, але не в Прип'яті, а в Новошепеличах.
Населення Прип’яті
З 19 листопада 1979 року Прип'ять отримала статус міста, а вже за рік - міста обласного підпорядкування. Там проживали близько 50 тисяч людей, серед яких було приблизно 17 тисяч дітей. Середній вік мешканців складав лише 26 років.
У місті також були 18 гуртожитків для людей без сімей, а більшість квартир надавали молодим сім'ям. Щороку в Прип'яті народжувалося близько 1000 дітей.
Вулиці Прип’яті
За генеральним планом місто планували розширювати, але встигли збудувати лише п'ять мікрорайонів, які відрізнялися між собою. У першому та другому переважали п'ятиповерхівки, розташовані під різними кутами. У центрі третього зберегли сосновий бір, а четвертий і п'ятий формували навколо навчальних закладів. Для ще двох мікрорайонів підготували територію, але будівництво так і не завершили. Згодом на тому місці облаштували могильник "Піщане плато", де ховали знятий ґрунт і речі мешканців.
З боку центрального в'їзду до міста проходив проспект Леніна з бульваром і мозаїками Івана Литовченка. Він вів до центральної площі з універсамом, рестораном, готелем "Полісся", вузлом зв'язку та міськвиконкомом.
Поруч працював палац культури "Енергетик", де були різні гуртки й виступали запрошені артисти.
У першому мікрорайоні також стояла велика гірка у формі слона – туди сходилися діти з усього міста. Зокрема, були парк розваг із машинками, човниками та каруселями, а також оглядове колесо. Останнє мали запустити 1 травня 1986 року, але цього так і не сталося.
Що було в Прип’яті
На перехресті з проспектом Леніна, на першому поверсі так званого "Білого дому", де мешкала міська та станційна еліта, працював магазин подарунків "Райдуга". Поруч, за 16-поверхівкою з гербом СРСР, був магазин "Схід" із молочною продукцією. Також працювали магазини "Берізка" з широким вибором напоїв і "Світлячок", де продавали напівфабрикати.
Місто активно озеленювали - квіти висаджували по всій території, тому Прип'ять називали "містом троянд".
У місті активно розвивалося культурне життя й самодіяльність. Популярним був гурт "Пульсар", у ресторані "Полісся" виступав ансамбль "Екіпаж", працював аматорський театр.
Одним із найулюбленіших місць відпочинку молоді була дискотека "Едісон", куди приїжджали не лише з Прип'яті, але й з навколишніх населених пунктів. Після аварії на ЧАЕС її перенесли до Славутича, де вона ще деякий час працювала.
Місто було зручним і для активного відпочинку. У четвертому мікрорайоні, поруч з парком розваг, був стадіон "Авангард" на 5 тисяч місць, а в третьому працював критий басейн "Лазурний". В Прип’яті була власна футбольна команда "Будівельник", до складу якої входили працівники управління будівництва ЧАЕС.
Поблизу міста було багато води - затони, стариці та ставок-охолоджувач. Чимало мешканців захоплювалися риболовлею, працював й клуб водолазів "Аква".
На Янівському затоні був облаштований річковий порт, де швартувалися швидкісні човни, які дозволяли дістатися до Києва приблизно за 2 години. Там же було кафе "Прип'ять", де в 1977-му будівельники відзначали запуск першого енергоблоку ЧАЕС.
Ближче до ЧАЕС розташовувалися яхт-клуб і профілакторій "Сонячний" для відпочинку працівників.
У місті працювали столові "Дружба", "Зустріч", "Електроніка".
Прип’ять сьогодні
26 квітня 1986 року, о 01:23, на четвертому енергоблоці ЧАЕС стався вибух. Після аварії мешканців Прип'яті евакуювали, хоча радянська влада намагалася приховати наслідки катастрофи. Місто зрештою так й залишилося непридатним для проживання, навіть після робіт із деактивації радіонуклідів.
З часом Прип'ять стала популярним туристичним місцем, однак після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні її закрили для відвідування. Через бойові дії частина території Чорнобильської зони відчуження може бути замінованою.
Водночас в Україні давно говорять про те, що зону відчуження варто перетворити на територію відродження.
У середині 2025 року там відкрили першу сонячну електростанцію, також планували запуск ще однієї.