Серед особливих вулиць столиці цікаву історію має вулиця Лютеранська, що знаходиться в історичному центрі міста.
Вулиця територіально належить до району Липки. Зокрема раніше вона називалася Графська. З-поміж версій походження назви зв’язок з графами Левашовим та Гур'євим, які проживали неподалік або від Графської гори, що неподалік.
Вулиця стала свідком багатьох історичних подій та зберегла архітектурні надбання. У XIX столітті значну увагу плануванню вулиці приділяв київський генерал-губернатор Микола Анненков. Однак вулицю його ім’ям так і не найменували.
Пізніше вулицю все ж назвали Лютеранською. Це пов’язано з поселенням німецької лютеранської громади, яка облаштувала тут свій духовний центр. Однією з найяскравіших пам’яток є лютеранська кірха Святого Катерини.
Це готична кам’яна церква, яка спершу була на Подолі. Проте після руйнівної пожежі 1811 року громаді довелося шукати нове місце для свого храму. Тоді ж церква з’явилася на вулиці Лютеранській, 22. Коли громада зростала, в 1857 році освятили нову кам'яну кірху за проєктом архітекторів Штрома та Шлейфера. При кірсі облаштували чоловіче училище та жіночу гімназію.
Також на вулиці є будинок №16 – благодійний комплекс, відомий як Сулимівка. Його назвали на честь генерала та поміщика Акіма Сулима, нащадка гетьмана Івана Сулими. Після смерті Акіма будівлю передали державі, а 1859 році відкрили благодійний комплекс. У Сулимівці могли перепочити вдови, старші люди та учениці.
Окрім цього, на вулиці є Будинок плакучої вдови, збудований у 1907 році за проєктом архітектора Едуарда Братмана у модерному стилі. Об’єкт привертає увагу незвичним жіночим образом на фасаді. Цікаво побачити споруду в період дощу, адже тоді складається враження, що вода стікає як сльози.
Першим власником будівлі був купець Сергій Аршавський — у 1918-му пам’ятку націоналізували. З того часу там знаходяться різноманітні організації.