Нині уявити собі Київ без двох красенів-соборів, які крізь століття дивляться один на одного, практично неможливо. Але… Але історія Києва — це про руйнування та відродження, що особливо відчувається нині — у часи війни. Показовою в цьому плані є історія Михайлівського Золотоверхого собору. Були часи, коли у Києва відбирали місце сили, але сьогодні собор святкує свій черговий день народження!
Михайлівський собор у Києві було закладено 11 липня 1108 року. З досвіду знаю, що, коли іноземцям називаєш цю дату, на їхніх обличчях вимальовується непідробний подив. Зокрема, американцям повірити в те, що майже тисячу років тому зводилися такі храми, дуже важко.
А було так: князь Святополк Ізяславович здобув перемогу над половцями, на честь якої і вирішив звести величний храм. Присвятити ж його волів саме Архангелу Михаїлу, який очолює інше могутнє військо — небесне. А ще Михайлівський собор був трішки і на честь засновника. Як так? Все дуже просто: князь Святополк іменувався так у буденному житті, а от під час хрещення отримав ім’я Михайло. Тож усе склалося.
Ну і ще цікавинка. Новий храм зводили не на порожньому місці, а там, де колись розташовувалася інша святиня. Її зводив батько Святополка і назвав теж почасти на свою честь — Дмитріївський храм на честь Ізяслава, у хрещенні — Дмитра.
Камінь там, де було дерево
Перші храми Київської Русі, як правило, були дерев’яними. Але віра та її символи мають бути міцними, тож почали перебудову. Поступово Михайлівський собор став кам’яним, оздобленим мармуром, іконами та мозаїкою.
А ще вперше в історії країни на оздоблення релігійної споруди не пошкодували золота. Маківки покрили позолотою. Ось чому Михайлівський називають Золотоверхим.
Втім, особливості не закінчувалися лише екстер’єром. Усередині теж були цікавинки: зокрема, мозаїка, яка була виконана не у візантійському, на той час класичному стилі, а в новому — народжувався так званий "київський стиль".
Нетривіальне придане
Зараз про придане всі забули. Шлюб — справа двох рівних і самодостатніх людей, яким не треба підкріплювати свій статус майном. Але ми маємо справу з історією, якій майже тисяча років. На той час придане відігравало роль, і немалу.
Ось чому існує легенда про нетривіальні "речі", які наречена Святополка привезла із собою до Києва. За нею, князь Святополк начебто взяв за дружину доньку легендарного Олексія I Комніна — Варвару. Дівчина із собою привезла, зокрема, і мощі Святої Варвари Іліопольської, яка прийняла мученицьку смерть у часи гонінь на ранніх християн.
Легенда підтвердження не має. Історики не те що у мощах мають сумніви, ба більше — немає доказів навіть самого шлюбу Святополка та Варвари Комніної. Що є, так це мощі, як вважається, Святої Варвари. Втім, у світі є щонайменше три такі святині, у достовірності яких ніхто не має впевненості, як немає і сумнівів у вірян тієї чи іншої церкви.
Менше з тим, мощі, будемо вважати, Святої Варвари зберігалися в Михайлівському храмі аж до 1930-х років, до яких ми ще повернемося. А нині вони у Володимирському соборі.
Не страшно падати — страшно не підійматися
Михайлівський собор за свою історію пережив чимало непростих подій. Переважно пов’язаних із війною, що нікого з нас не дивує. Першого удару завдали татаро-монголи близько 1240 року. Храм втратив золоті куполи, переважну більшість цінностей, та навіть стіни зазнали ушкоджень. Такий стан речей тривав довго, до 1496 року, коли Михайлівський собор вдалося відновити.
Після 1496 року Михайлівський собор став великою та багатою християнською святинею України. Не все одразу, але поступово. Розквіт собору напряму пов’язаний зі зростанням сили козацтва, яке ніжно ставилося до віри та її символів.
Яскравий приклад — вчинок Богдана Хмельницького. У 1654 році гетьман передав монастирю Вигурівщину. Це територія сучасної Троєщини та Воскресенки. Монастирське господарство росло, з часом скуповувалися нові ниви, млини та двори. І це лише невеликий шматок земель, якими володів Золотоверхий.
Додати сюди можна маєтність Віта на південь від Києва, села Велика та Мала Глевахи, Юрівку на південний захід від Києва, а ще Борощовку, Крехаїв, Боденьки, Чорторийський затон, озеро Петриків, три озера на річці Половиці, Річки та рибні угіддя Радунка і Гнилуша тощо. Список можна продовжувати ще довго.
Але суть у тому, що Михайлівський собор був не лише величним, а й могутнім та багатим центром. Свого економічного піку він досяг між 1730 та 1785 роками.
Перебудови Михайлівського
Із середини XVII століття почалися перебудови храму. Коштом Богдана Хмельницького відновили золоті куполи, а сам собор набув барокового стилю. Згодом значних змін набула і форма зберігання мощей Святої Варвари. Їх, до слова, за часів татаро-монгольського іга священники сховали під сходами. Так, принаймні, говорить легенда.
А в 1688 році почалося зведення північної частини храму, до якої прибудували мурований Варваринський приділ. Разом із тим провели реставрацію і добудували бічні бані над жертовником і дияконником.
Але найбільші зміни були ще попереду. У 1701 році коштом Івана Мазепи була створена срібна рака для зберігання мощей Святої Варвари. У 1712 році почалася реконструкція Варваринського приділу, де створили новий іконостас та встановили різьблений дерев’яний балдахін над ракою.
У 1718 році в головному вівтарі собору встановили величезний п’ятиярусний різьблений іконостас. Його виконав чернігівський майстер Григорій Петров, а ікони написав київський художник Стефан Лубенський. Кошти на роботу пожертвував гетьман Іван Скоропадський. Іконостас став одним із найпишніших елементів барокового інтер’єру храму, хоча частково перекрив давню мозаїку "Євхаристія".
Безбожники…
Життя монахів до XX століття здається безхмарним, але важкі часи мають тенденцію повертатися. Цього разу загрозу становили не татаро-монголи, а безбожники, яким конче був потрібен урядовий квартал.
У 1934 році Київ набув статусу столиці УСРР, отож конче знадобився урядовий квартал. І, ясна річ, на святому місці — сарказм. У конкурсі брали участь чотири проєкти. А переміг той, що передбачав велику площу та два шестиповерхові корпуси обабіч неї. У центрі мав стояти 75-метровий Ленін, до якого мала вести широка парадна площа зі сходами, відкритими у бік Дніпра. Комплекс також був розрахований на проведення військових парадів і масових демонстрацій.
Для реалізації переможного задуму Михайлівський собор треба було підірвати, що і сталося 14 серпня 1937 року. І так, це трагічна сторінка в історії Києва. Але якби переміг інший проєкт, то Київ втратив би не лише Михайлівський собор та Трьохсвятительську церкву XII століття, а й Софійський собор.
Проєкт урядового кварталу повністю реалізувати так і не вдалося. Нагадуванням про нього залишилося Міністерство закордонних справ України на Михайлівській площі.
Михайлівський Золотоверхий зринув із віків і з’явився знову лише у 2000-х. Його відбудували, відновили золоті маківки і втрачену рівновагу двох соборів, що крізь віки дивляться один на одного. І хочеться вірити, що так буде з Києвом і надалі — ми все відновимо! Ми все повернемо в рівновагу.