Старий Київ 1911 року: фото та віртуальна прогулянка. Частина 2.

На фотографії 1911 року — будівля Київської міської думи, що стояла приблизно на місці центральної частини сучасного Майдану Незалежності. Її звели у 1874–1876 роках, після чого колишню Хрещатицьку площу почали називати Думською. На фото добре видно не лише ошатний фасад із високою вежею, а й повсякденне життя центру старого Києва: кінні екіпажі, перехожих, крамниці на першому поверсі та невеликий сквер перед будівлею.

До наших днів будівля міської думи не збереглася. Вона була втрачена під час Другої світової війни, а після війни забудову центральної частини Києва сформували заново. Сьогодні це Майдан Незалежності, тож впізнати місце за сучасною забудовою практично неможливо. Цікаво, що нинішня Київська міська рада розташована вже в іншому місці — на Хрещатику, 36; сучасну адміністративну будівлю звели в межах повоєнної реконструкції центру.

На фотографії — Київський міський оперний театр, нині Національна опера України імені Тараса Шевченка. Будівлю звели на початку ХХ століття на місці попереднього Міського театру, який згорів у 1896 році. Новий театр споруджували за проєктом архітектора Віктора Шретера, а урочисте відкриття відбулося у вересні 1901 року. Тож на фотографії 1911-го будівлі було лише близько десяти років.

Будівля збереглася до наших днів і досі використовується за своїм первісним призначенням. Сьогодні тут працює Національна опера України. Театр розташований на Володимирській, 50, неподалік перехрестя з вулицею Богдана Хмельницького. У 1980-х роках споруду масштабно реконструювали, зокрема розширили сценічну частину, однак історичний образ театру зберегли.

На другій фотографії — драматичний театр "Соловцов", пов'язаний з ім'ям актора, режисера й антрепренера Миколи Соловцова. Саме його трупа наприкінці ХІХ століття стала одним із важливих осередків театрального життя Києва. Історія театру на цьому місці ведеться від 1891 року. Будівля була відома киянам також як Дім Бергоньє.

Цю споруду легко включити у формат "тоді й тепер", адже вона збереглася. Сьогодні тут працює Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Адреса — вулиця Богдана Хмельницького, 5, зовсім поруч із сучасною станцією метро "Театральна". Назву на честь Лесі Українки театр отримав значно пізніше — у 1941 році.

На фотографії — будівля Київської контори Державного банку, зведена у 1902–1905 роках за проєктом архітекторів Олександра Кобелєва та Олександра Вербицького. Споруда на Інститутській вулиці вирізнялася незвичним для Києва оформленням із мотивами італійського ренесансу та багатим декоративним оздобленням.

Будівля збереглася і сьогодні є одним із найвідоміших архітектурних об'єктів вулиці Інститутської. Нині в ній розташований Національний банк України. Водночас сучасний вигляд споруди відрізняється від того, який бачимо на фотографії 1911 року: у 1930-х роках будинок надбудували ще двома поверхами. Нижня, історична частина фасаду при цьому збереглася, тому стару фотографію особливо цікаво порівнювати із сучасною.

На фотографії — головний корпус Імператорського університету Святого Володимира, нинішній Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Університет у Києві заснували 1834 року, а його монументальний головний корпус спорудили у 1837–1843 роках за проєктом архітектора Вікентія Беретті.

На знімку 1911 року добре видно протяжний фасад із монументальним восьмиколонним портиком. Цікава деталь: на старій чорно-білій фотографії неможливо оцінити одну з найвідоміших особливостей будівлі — її червоний колір із чорними деталями.

Будівля збереглася і понад 180 років залишається одним із символів університетського Києва. Вона стоїть на тому самому місці — на сучасній вулиці Володимирській, 60. Нині це головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальний архітектурний образ споруди впізнається і сьогодні, хоча будівля пережила пошкодження та відновлення у ХХ столітті.

На фотографії — комплекс Київського політехнічного інституту імператора Олександра II, відкритого 1898 року. Для будівництва інституту обрали велику ділянку вздовж тодішнього Брест-Литовського шосе, на околиці тогочасного Києва. Автором проєкту комплексу став архітектор Ієронім Кітнер, а безпосередньо будівельними роботами керував Олександр Кобелєв. Основний комплекс завершили на початку ХХ століття.

На знімку 1911 року добре видно головний корпус із характерним цегляним фасадом, а також значний незабудований простір перед ним. Саме ця деталь особливо показова: сучасний КПІ сьогодні оточений щільною міською забудовою, тоді як понад сто років тому інститутський комплекс фактично стояв на тодішній периферії Києва.

Головний корпус зберігся і нині є корпусом №1 Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського за адресою Берестейський проспект, 37. Попри подальший розвиток величезного університетського кампусу, історична споруда залишається його архітектурним центром.

Схоже фото є в попередньому нашому матеріалі: "Старий Київ 1911 року" - перша частина.

На листівці будівлю підписано як "Консерваторія", однак тут є цікава історична деталь. На момент створення альбому, у 1911 році, в Києві діяло музичне училище Київського відділення музичного товариства, засноване 1868 року. Саму Київську консерваторію офіційно відкрили лише 3 листопада 1913 року — саме на базі цього училища. Отже, підпис листівки фактично випереджає офіційне заснування консерваторії.

Це також важливо, щоб не сплутати споруду із сучасною будівлею Національної музичної академії України на Майдані Незалежності. Консерваторія опинилася там значно пізніше, тож будинок на фотографії 1911 року — інша споруда.

Для самої статті я б навіть використав цю невідповідність як маленьку історичну загадку: чому на київській листівці 1911 року вже написано "Консерваторія", якщо офіційно вона з'явилася лише через два роки? Це одна з тих деталей альбому, які роблять його цікавішим за простий набір старих фотографій.

На фотографії 1911 року — Володимирський Київський кадетський корпус, військовий навчальний заклад для хлопців, переважно з родин офіцерів і дворян. Власну будівлю корпус отримав у середині ХІХ століття. Місце для неї обрали на тодішній околиці Києва, а спорудженням керував архітектор Іван Штром. У новому приміщенні кадетський корпус почав діяти 1857 року.

Стара листівка особливо цікава тим, що дозволяє побачити первісніший вигляд споруди. Під час Другої світової війни будинок зазнав значних пошкоджень. Наприкінці 1940-х років під час відбудови його головний фасад змінили — зокрема, з'явився монументальний восьмиколонний портик із фронтоном, якого на фотографії 1911 року ще немає.

Будівля збереглася до наших днів за адресою проспект Повітряних Сил, 6. Після Другої світової війни тут розташовувалося командування Київського військового округу, а після проголошення незалежності України будівлю використовує Міністерство оборони України.

Для нашого матеріалу я б обов'язково залишив згадку про перебудову фасаду, бо без неї читач може подивитися на сучасне фото і вирішити, що це зовсім інша споруда.

На фотографії 1911 року — Царський палац у Києві, нині Маріїнський палац. Імператорську резиденцію спорудили в середині XVIII століття за проєктом Бартоломео Растреллі. У XIX столітті палац постраждав від пожежі й тривалий час стояв занедбаним. У 1868–1870 роках його відновили під керівництвом архітектора Карла Маєвського. Саме після цієї перебудови палац набув вигляду, зафіксованого на фотографії 1911 року.

Будівля збереглася за адресою вул. Михайла Грушевського, 5-А. Після пошкоджень під час Другої світової війни її знову відбудували. Сьогодні Маріїнський палац є церемоніальною резиденцією Президента України — тут відбуваються офіційні прийоми, державні церемонії та зустрічі з іноземними делегаціями.

На фотографії 1911 року — Імператорська Олександрівська гімназія, одна з найвідоміших чоловічих гімназій Києва. Її заснували 1809 року як Першу київську чоловічу гімназію, а 1811-го вона почала роботу. У 1857 році навчальний заклад переїхав до спеціально зведеної будівлі на Бібіковському бульварі. Її спроєктував архітектор Олександр Беретті. Назву Олександрівської гімназія отримала 1911 року — на честь 100-річчя закладу та імператора Олександра I.

Будівля збереглася до наших днів на сучасному бульварі Тараса Шевченка, 14. Після революції гімназію закрили, а приміщення використовували різні установи. Нині історична споруда входить до комплексу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На фотографії також добре видно тодішній Бібіковський бульвар — ще без щільної забудови та інтенсивного руху, з рядами високих тополь уздовж вулиці.

На фотографії 1911 року — Микільська брама, парадний в’їзд до Нової Печерської фортеці. Її спорудили у 1840-х роках під час масштабної перебудови київських укріплень за імператора Миколи I. Брама була частиною оборонного комплексу на Печерську й водночас мала виразне архітектурне оформлення: дві великі арки для проїзду, зубчастий парапет і баштоподібні завершення надавали їй вигляду середньовічної фортеці.

Микільська брама не збереглася. У 1920–1930-х роках старі укріплення Печерська поступово втрачали військове значення, а саму браму розібрали у 1930-х роках під час перепланування цієї частини міста. Вона стояла в районі сучасної площі Слави, неподалік від початку вулиці Івана Мазепи. Сьогодні про колишній в’їзд до фортеці нагадують інші збережені споруди Київської фортеці на Печерську.

На фотографії 1911 року — Київський художньо-промисловий і науковий музей, відомий також як Міський музей. Будівлю звели наприкінці ХІХ століття за проєктом архітектора Петра Бойцова, який доопрацював Владислав Городецький. Музей відкрили для відвідувачів 1899 року, а офіційне освячення відбулося 1904-го. Монументальний фасад із шестиколонним портиком, широкими сходами та скульптурним оздобленням майже без змін зберігся донині.

Саме з цього музею бере початок історія кількох великих київських музейних установ. Сьогодні в будівлі на вулиці Михайла Грушевського, 6 працює Національний художній музей України. Перед входом і нині можна побачити знаменитих бетонних левів, створених майстернею Еліо Саля, яка виконувала скульптурне оздоблення споруди.

На фотографії 1911 року — Педагогічний музей цесаревича Олексія на Володимирській вулиці. Будівлю спорудили за проєктом архітектора Павла Альошина коштом київського підприємця і мецената Семена Могилевцева, який виділив на будівництво 300 тисяч рублів. Закладення відбулося 1910 року, а в 1911-му нову споруду освятили. Для відвідувачів музей урочисто відкрили восени 1912 року. Тут діяли бібліотека, читальна зала, навчальні кабінети та велика аудиторія.

Будинок увійшов в історію України передусім завдяки подіям 1917 року: тут працювала Українська Центральна Рада. У 1930-х роках споруду реконструювали й розширили за проєктом того самого Павла Альошина. Будівля збереглася на Володимирській, 57; нині це Київський міський будинок учителя, у якому також міститься Педагогічний музей України.

На фотографії 1911 року — Київська міська публічна бібліотека. Спеціально для неї на початку ХХ століття звели будинок за проєктом архітектора Збігнєва Клаве. Урочисте відкриття відбулося 1911 року. До цього бібліотека, заснована ще 1866-го, не мала власного приміщення й упродовж десятиліть кілька разів змінювала адресу.

Будівля збереглася до наших днів на вулиці Михайла Грушевського, 1. Нині тут працює Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. Її фасад із великими арковими вікнами та колонами залишається легко впізнаваним, тож споруда на фотографії 1911 року майже не потребує "перекладу" на сучасний Київ.

На фотографії 1911 року — літній павільйон Київського російського купецького зібрання в Царському саду. Велика дерев’яна споруда з відкритими галереями, башточками та різьбленим декором слугувала місцем для концертів, балів і літнього відпочинку. Павільйон стояв неподалік від основної будівлі Купецького зібрання — нинішньої Національної філармонії України.

Ця споруда до наших днів не збереглася. Територія колишнього Царського саду неодноразово перебудовувалася у ХХ столітті; нині це частина Хрещатого парку. Сама листівка добре показує майже курортний характер цієї частини старого Києва — з парковою архітектурою та видовими майданчиками над Дніпром.

На фотографії 1911 року — ще не відкритий Бессарабський критий ринок. Його будували у 1910–1912 роках за проєктом польського архітектора Генріха Гая, а роботами керував київський інженер Михайло Бобрусов. Кошти на спорудження — 500 тисяч рублів — заповів місту цукропромисловець і меценат Лазар Бродський. Ринок став однією з найпомітніших київських споруд у стилі пізнього модерну.

Офіційно Бессарабський ринок відкрили в липні 1912 року, вже після створення цієї фотографії. Для свого часу він був надзвичайно сучасним: у будівлі облаштували 31 магазин, 165 торговельних місць, а в підвалах працювала холодильна установка. Ринок зберігся майже у первісному вигляді й досі працює на Бессарабській площі, 2.

На фотографії 1911 року — панорама Подолу й Дніпра з Володимирської гірки. Добре видно забудову вздовж набережної, пристані з пароплавами та промислові підприємства з високими димарями. На початку ХХ століття Поділ залишався одним із головних торговельних і промислових районів Києва, а Дніпро — важливою транспортною артерією міста.

Особливо цікава сама набережна: замість сучасної магістралі вздовж берега тягнуться пристані, склади та причали. Дніпро також виглядає значно ширшим і відкритішим — звичного нині лівобережного міського краєвиду тут практично немає.

На фотографії 1911 року — Михайлівський механічний підйом, попередник сучасного Київського фунікулера, на тлі панорами Подолу. Його відкрили 1905 року, щоб з’єднати Верхнє місто з Подолом. Лінія була коротшою за сучасну: нижня станція містилася вище теперішньої, оскільки прокласти колію до самої Боричевої вулиці тоді заважала приватна садиба.

У 1928 році під час ремонту сталася аварія — один із вагонів зірвався вниз і розбив інший. Після цього фунікулер реконструювали, а трасу продовжили приблизно на 40 метрів до Поштової площі. На фотографії добре видно не лише старий вагон і первісну станцію, а й щільну забудову Подолу початку ХХ століття.

На фотографії 1911 року — Хрещатик, головна вулиця Києва, яка на початку ХХ століття вже була одним із найжвавіших місць міста. Уздовж вулиці стояли прибуткові будинки, готелі, банки, магазини та контори. На фасадах добре видно численні вивіски й рекламу, на тротуарах — перехожих, а проїжджою частиною рухаються екіпажі.

Особливо добре помітні трамвайні колії та контактна мережа. Електричний трамвай з'явився в Києві 1892 року — першим у Російській імперії. Забудова Хрещатика, яку бачимо на фотографії, майже повністю зникла під час руйнувань центральної частини Києва у вересні 1941 року. Після війни вулицю фактично відбудували заново, тому Хрещатик 1911 року дуже мало схожий на теперішній.

На фотографії 1911 року — Царська площа, нинішня Європейська площа. У центрі видно круглий сквер із декоративними клумбами, навколо якого прокладені трамвайні колії. Площа була важливим транспортним вузлом: тут сходилися Хрещатик, Олександрівська вулиця та шляхи в бік Подолу. На знімку добре видно жвавий рух — трамвай, кінні екіпажі та численних перехожих.

Праворуч стоїть пам'ятник імператору Олександру II, відкритий у Києві 1911 року. Монумент простояв недовго: після революції його демонтували. Значно змінилася й забудова самої площі, тож із показаного на фотографії міського ансамблю до нашого часу збереглося небагато.