Традиційно 28 липня ми відзначаємо День хрещення Русі. Але правда в тому, що правди про період християнізації Київської Русі ми знаємо небагато. Не те що дату — навіть рік встановити важко. Тому 28 липня 988 року — це умовна дата. Що ж знаємо ми про події, які відбувалися понад тисячу років тому, але все ще мають значення?
Загублена в історії дата
Історію хрещення Русі треба починати з історії, так би мовити, амбасадора цієї події. Ним був князь Володимир. Щодо нього існує неймовірна кількість легенд і варіантів біографії. Кожна з них захоплива, і жодна не є на сто відсотків неправдивою.
Почнемо з того, що Володимир — найвідоміший християнин Київської Русі, але далеко не перший. Серед відомих князів першою стала його бабуся Ольга, яка прийняла християнство, але не змушувала все населення сповідувати її віру. Її онук відбирав владу силою, не пошкодувавши двох своїх братів. На честь перемоги й здобуття Київського престолу він навіть побудував величезне капище. Подейкують, що воно було в районі Десятинної церкви. Але згодом політичні та релігійні плани князя змінилися.
Прагматики кажуть, що князю потрібен був міцний союз із Візантією, а для нього треба було і шлюб правильний укласти, і численних богів замінити одним. Романтики вбачають суто релігійне прозріння: мовляв, під час походу на Корсунь князь утратив зір, який повернувся лише після прийняття християнства.
Сперечатися про реальні мотиви Володимира ми не будемо: інформації дуже мало, а навіть якби вона й була, то релігійні почуття — справа індивідуальна. Що ми точно знаємо, так це те, що дата хрещення Русі напряму пов'язана з хрещенням самого князя. Воно могло відбутися чи то наприкінці 987-го, чи то на початку 989 року. Словом, орієнтовно у 988 році.
Ну і якщо ми не знаємо точно року, то звідки ж знаємо дату? Відповідь проста: не знаємо і навряд чи колись дізнаємося. Умовно святкуємо 28 липня тому, що саме в цей день за юліанським календарем відзначають пам'ять рівноапостольного князя Володимира. З переходом на новоюліанський календар дата зсунулася, і день пам'яті Володимира тепер припадає на 15 липня, тож і День Хрещення Київської Русі — України офіційно в Україні відзначають саме цього дня. Але, повторимося, дата умовна.
За тисячу років до хрещення
Якщо здається, що історія прийняття християнства киянами починається досить заплутано, то далі буде гірше. Справа в тому, що починати відлік християнської традиції в Києві слід не з умовного 988 року, а на тисячу років раніше. Принаймні так переконує нас "Повість временних літ".
У ній доволі живописно описується історія мандрівок апостола Андрія Первозванного. Він мандрував уздовж Дніпра, аж поки не побачив мальовничі київські пагорби. На схилі він встановив дерев'яний хрест і сказав: "На цих горах засяє благодать Божа, і постане велике місто, і буде тут багато церков". Далі апостол рушив до майбутнього Новгорода, але його пророцтво лишилося і почало збуватися через тисячу років.
Історія прониклива. Але в її достовірність вірять небагато. Найперше: у ранньохристиянських документах про подорожі Андрія Первозванного ні слова не сказано. Вперше ця історія переказується в літописі тільки у XII столітті. До того ж якось важко повірити, що слова, сказані дві тисячі років тому, так добре збереглися. Втім, хіба є щось неможливе для Бога?
Облишимо релігійні й історичні спори і зафіксуємо, що, на думку літописців Київської Русі, хрещення було кроком логічним і передбаченим самим апостолом Андрієм.
Віра, що з'явилася задовго до князя
Християнська віра поширювалася серед киян і без втручання князя. А причиною тому стала комунікація, у тому вигляді, як її розуміли на той час. Тісні зв'язки, обумовлені торговим шляхом "із варягів у греки", призводили не лише до обміну товарами, а й ідеями, думками, віруваннями.
Першими вірянами-християнами у Києві стали купці, ремісники та іноземці, що прибули з Константинополя. І хоча християн у місті було зовсім небагато, все ж вони проклали дорогу до співіснування та порозуміння різних релігійних традицій. А в момент, коли Володимир прийняв рішення змінити віру цілої країни, перші київські християни стали опорою.
Якщо не Володимир, то хто?
Чергова гілка легенд, пов'язаних із хрещенням Київської Русі, ставить під сумнів не лише дату, а й головну дійову особу. І так на роль першого християнина Києва претендує не лише князь Володимир Великий, а ще й Аскольд.
Легенда цієї гілки переказує наступне. У 860 році військо на чолі з Аскольдом і Діром здійснило похід на Константинополь. Джерела вказують на несподіване розв'язання конфлікту. Після довгої облоги раптово було укладено мир. А згодом у документах Константинополя почала згадуватися інформація про успіхи християнської місії серед русів. Мовляв, частина русів змінила віру і перейшла в християнство.
На такому непевному підґрунті базується припущення, що тоді похрестився і сам Аскольд. На користь цієї версії говорить і те, що до наших часів дійшло християнське ім'я Аскольда — Миколай. Можливо, тому церква на Аскольдовій могилі зведена саме на честь святого Миколая.
Версія по-своєму гарна, але теж виглядає досить легендарно. Навіть якщо Аскольд і був першим християнським князем Київської Русі, на зміну йому прийшов Олег і ще досить довга язичницька традиція.
Якщо не він, то точно вона
Сумнівів та легенд навколо вірувань київських князів багато. Але є жінка в нашій історії, яка вирізняється однозначністю в плані релігії. І це Ольга — жінка, яка значно випередила свій час, і не лише в плані віри.
Красива легенда говорить нам, що Ольга була неймовірно мудрою жінкою. Лишившись без чоловіка, за смерть якого відомстила жорстоко, Ольга почала правити державою. Сама вона і її вотчина стали ласим шматком для женихів. Одним із них став імператор Костянтин VII Багрянородний. Просто сказати йому "ні" було б дуже неввічливо і неймовірно небезпечно. Гнів такої владної людини міг дорого вартувати Ользі і Києву.
Тож Ольга сказала, що не може язичниця стати дружиною імператора-християнина. Костянтин неофітці допоміг — став її хрещеним батьком. Ну а далі похресниця сказала, що й рада була б стати його дружиною, але ж за тата, хоч і названого, виходити заміж якось не годиться.
Легенда гарна, дуже жіночна. Але все ж історики не ймуть їй віри. У візантійських джерелах немає ні згадки про сватання, ні про участь імператора в хрещенні. Однак інформація про прийняття християнства Ольгою є. І це факт.
Як фактом залишається і те, що княгиня не насаджувала свою віру ані серед рідних, ані серед підданих. Тож Ольга не змінила історичний ландшафт країни кардинально, але тонкою лінією окреслила перспективи. Ними і скористається її онук Володимир.
Володимир: у всьому до кінця!
Спроби Володимира привести князівство до єдиної релігії не обмежувалися лише християнством. Першочергово для закріплення влади князь Володимир став ініціатором зведення великого капища, де були встановлені ідоли Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла та Мокоші. А Перун і взагалі став верховним богом княжої дружини.
Втім, спроби створення єдиної релігії не увінчалися успіхом. І людина, яка звела капище, стала його ж руйнівником. А найцікавіше те, що головне капище Києва розташовувалося орієнтовно там, де після хрещення за ініціативою Володимира збудували великий храм — Десятинну церкву. Що ж, друга спроба об'єднання релігією виявилася набагато успішнішою, ніж перша. Хоч і вона потребувала волі, рішучості та часу.
Християнство — поклик чи свідомий вибір
Зазнавши поразки у створенні спільної язичницької релігії для всіх жителів Київської Русі, Володимир почав шукати іншу релігію. Історики вважають, що Володимир довго наважувався та обирав. Розглядав на той час традиційні варіанти: іслам, юдаїзм, християнство римського типу та візантійського.
На користь кожної з релігій були як свої аргументи, так і перепони. Науковці вбачають у підборі релігії прагматичний політичний підхід. Київська Русь того часу мала тісні зв'язки з Візантією, тож політичні, економічні та культурні можливості стали вирішальними чинниками.
Втім, існує і більш романтична версія, яку зафіксував для нас літописець. За його словами, Володимир направив послів, які побували в одному з найвеличніших храмів — Святій Софії в Константинополі. Повернувшись, вражені посли говорили, що зіштовхнулися з такою величчю та красою, що навіть не певні: "Чи ми були на небі, чи на землі". Їхні слова стали вирішальними.
До слова, Софійський собор було зведено в Києві не випадково — у нас теж мало бути місце між небом та землею.
Хрещення Києва: добровільне чи примусове
Неодноразово повторюється в історії фраза, що Київську Русь хрестили вогнем та мечем. І це не перебільшення. В один момент змінити релігію не може навіть дуже владний правитель. Хрещення почалося з боротьби проти язичницьких богів. Ідола, якого Володимир на початку свого князівства призначив головним, скинули з пагорба, протягнули вулицями й кинули в Дніпро. Кажуть, що кияни ще довго бігли берегом річки й кричали: "Видибай, Боже!". А потім на місці, де, за переказами, зринув ідол Перуна, постав Видубицький монастир. Але це сталося значно пізніше описуваних подій.
Після того, як Перуна скинули в Дніпро, настав час хрещення. Киян змусили зібратися на березі Дніпра, щоб одночасно прийняти хрещення. Хто ж не прийшов, той став ворогом князя — приблизно такий сенс передає літопис.
Ставати ворогом князя кияни не хотіли, але й змінювати віру в одну мить було важко. Ось чому християнство в Україні має стільки прихованих і переосмислених язичницьких символів. Є певна еклектика, притаманна нашій православній традиції.
Як Хрещення змінило Київ
Нова релігія змінила не лише настрої киян, а й обличчя міста. Найперше — почали з'являтися храми. Спочатку дерев'яні, а потім і кам'яні. Однією з перших стала Десятинна церква — перша мурована церква на Русі, зведена за волею все того ж князя Володимира.
Разом із християнством прийшли книжна культура, церковна освіта, нові традиції та свята. А ще змінився міжнародний статус Київської Русі, адже держава стала частиною християнського світу. А це і про дипломатію, і про двосторонні відносини, і про дуже важливі на той час династичні шлюби.
Сьогодні Київ без золотих куполів та храмів уявити важко. За минулу тисячу років християнство змінило місто, стало його основою, його невід'ємною сутністю. Навіть безбожна п'ятирічка, яка забрала у міста чимало храмів, зокрема Десятинну церкву та Михайлівський Золотоверхий собор, не забрала у Києва та киян віри. І не суттєво, які подробиці Хрещення Русі правдиві, які романтично перебільшені, а які вигадані. Важливий результат і наше історичне надбання, яке вже ніхто не відбере.