У ХІХ столітті паломники не прагнули зручностей — навпаки, шлях до святині мав бути непростим, адже саме труднощі очищували душу. Одним із таких нелегких маршрутів був особливий київський шлях, відомий як "Собача стежка".
Про це пише "Telegraf".
Цей старий маршрут, яким ішли до Києво-Печерської лаври, проходив крізь важкодоступні ділянки — яри, струмки, болотисті місця. Звідси й дивна назва: під час дощів пройти "Собачу стежку" означало вийти в багнюці, мов безпритульний пес. Та попри всі незручності, це був найкоротший шлях до святині — і тому найпопулярніший серед вірян.
Стежка розпочиналася поблизу вулиці Басейної — тодішньої околиці Києва — і прямувала до Лаври. Далі маршрут ішов уздовж струмка Клов (нині — район станції метро "Кловська"), вгору Печерським узвозом, потім вулицею Рибальською до Свято-Введенського монастиря, минав "Арсенал" і завершувався на території Лаври.
Цей шлях був не лише фізичним, а й духовним викликом. Кожен, хто йшов ним, розумів: чим важча дорога, тим глибше внутрішнє очищення. Паломники сприймали цей маршрут як частину молитви — з багнюкою, потом і щирою вірою.
На початку XX століття "Собача стежка" зникла з мапи Києва. Місто активно розбудовувалося: яри засипали, з’являлись дороги, будинки, трамвайні лінії. Поступово старий маршрут став частиною урбаністичного ландшафту — але не історичної пам’яті.
Сьогодні по колишній "Собачці" вже давно не йдуть паломники. Тут тепер сучасні квартали, офіси й асфальтовані тротуари. Але топографічна пам’ять — назви вулиць, схили, обриси рельєфу — досі зберігає відлуння тих часів, коли віра вела людей крізь бруд і труднощі до святого місця.