На честь 211-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка Довженко-Центр презентував добірку кінострічок під назвою "Шевченкіана у кіно", яка містить три різні кінематографічні втілення образу видатного поета, художника та мислителя.
Про це проінформували у Центрі.
Там зазначили, що український радянський кінематограф ще з 1920-х років звертався до постаті Шевченка, використовуючи його життя і творчість як джерело натхнення, а також як основу для сюжетів, що відповідали ідеологічним потребам влади. Саме через фільми формувався образ Кобзаря як революціонера й ідейного попередника більшовиків. Однак у 1960-х роках кінематографічний Шевченко вже почав нагадувати більше дисидента, ніж революціонера. Це зумовило поступове зникнення його образу з екрана аж до кінця 1980-х – початку 1990-х років.
Представлена кіноколекція складається з біографічних стрічок, які демонструють зміну уявлення про роль та значення поета в радянському суспільстві.
Перший фільм у добірці – "Тарас Шевченко" 1926 року, знятий Петром Чардиніним. Це масштабна біографічна картина, створена до 112-річчя з дня народження поета. Головну роль у стрічці виконав Амвросій Бучма, а сам фільм здобув значний успіх в українському та закордонному прокаті, ставши найбільш популярним кінопроєктом того року.
Другий фільм – "Тарас Шевченко" 1951 року, режисера Ігоря Савченка. Задуманий ще у 1940-х, цей фільм відображав постать Шевченка відповідно до канонів пізнього сталінізму, акцентуючи передусім на його революційності. Роль поета виконав Сергій Бондарчук.
Останній фільм у збірці – "Сон" 1964 року, режисера Володимира Денисенка. Тут дебютував Іван Миколайчук, який на той час також працював у фільмі "Тіні забутих предків". Картина поєднує біографічні моменти з мотивами твору "Сон", а також зображує спогади, фантазії й видіння поета. Через таке поетичне осмислення образу Шевченка режисер вступив у певний діалог із попереднім фільмом 1951 року та зробив постать Кобзаря близькою для шістдесятників.
У Довженко-Центрі зазначили, що кожен із режисерів – Петро Чардинін, Іван Кавалерідзе, Ігор Савченко та Володимир Денисенко – створював власну кінематографічну інтерпретацію Шевченка, яка відповідала духу своєї епохи.