Старий Київ 1911 року: фото та віртуальна прогулянка. Частина 1.

На листівці — Десятинна церква, що стояла на Старокиївській горі неподалік від місця, де сьогодні розташований Національний музей історії України. Важливий нюанс: на фото ми бачимо не давньоруський храм часів князя Володимира, а значно пізнішу церкву, споруджену в 1828–1842 роках за проєктом архітектора Василя Стасова. 

У 1936 році її знесла радянська влада. Після археологічних досліджень залишки фундаментів давньої Десятинної церкви законсервували; сьогодні на цьому місці самого храму немає, а територія залишається однією з найважливіших археологічних пам’яток стародавнього Києва.

На фото — костел Святого Олександра, один із найстаріших римо-католицьких храмів Києва. Він розташований на сучасній вулиці Костьольній неподалік від Майдану Незалежності. На відміну від Десятинної церкви, ця пам’ятка збереглася до наших днів. 

У радянський період храм закрили та використовували не за первісним призначенням, через що його інтер’єри й архітектура зазнали змін. У 1991 році костел повернули римо-католицькій громаді, а в 1991–1995 роках провели масштабну реставрацію, під час якої відновили втрачені архітектурні елементи. 

Сьогодні костел Святого Олександра знову діє і залишається помітною частиною історичної забудови центру Києва.

На листівці — Микільський військовий собор, відомий також як Великий Микола, одна з визначних пам’яток українського бароко в Києві. Храм звели наприкінці XVII століття коштом гетьмана Івана Мазепи на території Микільського монастиря. У XIX столітті монастир передали військовому відомству, а храм став собором Київського гарнізону — звідси й назва "Військовий". 

У 1934 році радянська влада знищила собор разом зі значною частиною монастирського комплексу.

Сьогодні цього краєвиду побачити вже неможливо. У 1962–1965 роках на території колишнього монастиря звели сучасний Київський Палац дітей та юнацтва на вулиці Івана Мазепи, 13. Частина його будівлі розташована безпосередньо над територією, яку займав собор. Таким чином, стара листівка зберегла вигляд однієї з найбільш помітних утрачених святинь Печерська.

На листівці зображено Успенський собор — головний храм Києво-Печерської лаври та одну з найдавніших святинь Києва. Перший кам’яний собор на цьому місці звели ще в XI столітті, однак протягом наступних століть він неодноразово зазнавав руйнувань і перебудов. Той пишний бароковий вигляд, який бачимо на старому зображенні, храм отримав переважно після масштабної відбудови у XVIII столітті.

Під час Другої світової війни доля собору склалася трагічно: 3 листопада 1941 року його підірвали, і від величезної споруди залишилися руїни. Наприкінці 1990-х років розпочалося відтворення храму, а у 2000 році відбудований Успенський собор освятили. Тож сьогодні на цьому місці знову височіє собор, зовнішній вигляд якого відтворює історичну пам’ятку, однак сама споруда, яку бачимо на листівці початку ХХ століття, була втрачена.

На листівці зображено Михайлівський Золотоверхий монастир із боку сучасної Михайлівської площі. На передньому плані добре видно монастирську дзвіницю, а за нею — Михайлівський Золотоверхий собор. Цей краєвид початку ХХ століття особливо цінний, адже значна частина ансамблю, який бачимо на фото, була втрачена в радянські часи.

У 1930-х роках, під час масштабної перебудови центру Києва та створення урядового кварталу, Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частину інших споруд монастиря знесли. Відродження комплексу розпочалося вже після здобуття Україною незалежності: наприкінці 1990-х років дзвіницю та собор відбудували. Сьогодні Михайлівський Золотоверхий монастир знову формує звичний силует Михайлівської площі, однак споруди, які ми бачимо безпосередньо на цій листівці, є історичними попередниками сучасних відтворених будівель.

На листівці зображена лютеранська кірха Святої Катерини — храм київської німецької громади, розташований на сучасній вулиці Лютеранській. Поява лютеранського осередку в цій частині міста зрештою дала назву й самій вулиці. Кам’яну кірху, яку бачимо на фото, спорудили в середині XIX століття.

Храм зберігся до наших днів, хоча його історія у ХХ столітті була непростою. За радянської влади релігійну громаду ліквідували, а будівлю використовували не за первісним призначенням. Відродження лютеранської громади в Україні розпочалося наприкінці радянського періоду та після проголошення незалежності. Сьогодні кірха Святої Катерини знову є діючим лютеранським храмом і стоїть за адресою вулиця Лютеранська, 22. Сама вулиця також зберегла значну частину історичної забудови старого Києва.

На листівці відкривається жвавий краєвид Контрактової площі на Подолі. На задньому плані видно комплекс Київського Братського Богоявленського монастиря та будівлі Київської духовної академії, а ліворуч — дзвіницю монастиря. Особливо цікавою світлину робить міське життя на передньому плані: трамвайні колії, вагони електричного трамвая, численні перехожі та кінні екіпажі. Це один із тих кадрів альбому, де можна побачити не лише архітектуру, а й повсякденний Київ початку ХХ століття.

За наступні десятиліття цей куточок Подолу суттєво змінився. Богоявленський собор і монастирську дзвіницю було знищено в радянський період у 1930-х роках, тому двох головних архітектурних домінант, які видно на старій листівці, сьогодні вже немає. Водночас частина історичних споруд комплексу збереглася. Територія колишнього Братського монастиря нині пов’язана з Національним університетом "Києво-Могилянська академія", а Контрактова площа залишається одним із центрів історичного Подолу.

На листівці зображено пам’ятник російському імператору Олександру II, встановлений у Києві на Царській площі — нинішній Європейській площі. Монумент відкрили у 1911 році до 50-річчя скасування кріпосного права в Російській імперії. Центральною частиною композиції була бронзова постать імператора, а нижче розташовувалися скульптурні групи та рельєфи. Таким чином, це одна з найновіших пам’яток, представлених в альбомі 1911 року.

Монумент простояв недовго. Після встановлення радянської влади фігуру Олександра II демонтували, а згодом розібрали й решту композиції. Сьогодні пам’ятника не існує, а сама Європейська площа за понад століття неодноразово змінювала вигляд. Місце, де стояв монумент, тепер є частиною простору біля Українського дому та початку Володимирського узвозу.

На листівці зображено пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі. Монумент урочисто відкрили у вересні 1911 року, тож на момент виходу альбому це була зовсім нова київська пам’ятка. У центрі композиції височіла постать княгині Ольги, ліворуч розміщувалася фігура апостола Андрія Первозваного, а праворуч — слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія. Над створенням монумента працювали скульптори Іван Кавалерідзе та Петро Сниткін, архітектор Валеріан Риков та інші.

Оригінальний пам’ятник простояв недовго. Після встановлення радянської влади скульптуру Ольги демонтували, а до середини 1930-х років композицію остаточно розібрали. Відновили пам’ятник уже в незалежній Україні — у 1996 році на тому самому місці на Михайлівській площі. Сучасна композиція повторює задум історичного монумента, однак виконана з іншого матеріалу: первісні фігури були зроблені з бетону, тоді як відтворені — з білого мармуру.

На листівці — один із найвідоміших краєвидів старого Києва: пам’ятник князю Володимиру на схилах Володимирської гірки, а за ним — широка панорама Дніпра та лівого берега. Монумент встановили у 1853 році, і сьогодні він вважається найстарішим скульптурним пам’ятником Києва. Бронзова постать князя заввишки 4,4 метра стоїть на високому восьмигранному п’єдесталі: у правій руці Володимир тримає хрест, у лівій — великокнязівську шапку.

На відміну від багатьох інших київських монументів дореволюційного часу, пам’ятник Володимиру зберігся до наших днів і досі стоїть практично на тому самому місці. Змінилося передусім його оточення. На старій листівці за пам’ятником відкривається майже незабудований лівий берег Дніпра, тоді як сьогодні звідси видно сучасні житлові масиви столиці. Змінилася й сама Володимирська гірка: парк неодноразово впорядковували та реконструювали, а у 2019 році його з’єднали пішохідно-велосипедним мостом із Хрещатим парком.

На фотографії 1911 року — пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому на Софійській площі. Монумент встановили тут у 1888 році. Центральною частиною композиції є бронзова кінна статуя гетьмана роботи скульптора Михайла Микешина. На старому фото добре видно, наскільки інакше виглядало оточення пам’ятника: постамент майже повністю вкритий зеленню, територія огороджена металевою огорожею, а навколо площі стоїть дореволюційна забудова.

Пам’ятник зберігся до наших днів і залишається на своєму історичному місці — у центрі Софійської площі, навпроти Софії Київської. Водночас його оточення суттєво змінилося. Зникли огорожа та пишна рослинність навколо постаменту, і сьогодні монумент стоїть на відкритому просторі площі. Частина будинків, які можна побачити на фотографії 1911 року, також не збереглася. Сам пам’ятник пережив революції, війни та численні перебудови центральної частини Києва і нині залишається одним із найвідоміших символів Софійської площі.

На фотографії 1911 року — Аскольдова могила та церква Святого Миколая, оточена старим київським некрополем. Храм-ротонду в стилі ампір звели у 1809–1810 роках за проєктом київського архітектора Андрія Меленського на місці давнішої дерев’яної церкви. На світлині добре видно не лише сам храм, а й численні хрести, надгробки та родинні поховання навколо нього.

У 1930-х роках це місце зазнало кардинальних змін. Цвинтар, де налічувалося близько двох тисяч поховань, ліквідували, значну частину надгробків знищили, а територію перетворили на парк. Церкву закрили, позбавили бані з хрестом і перебудували на парковий павільйон; певний час тут працював ресторан. У 1990-х храм повернули релігійній громаді та відреставрували.

Сьогодні Аскольдова могила зберігається як історичне урочище і парковий комплекс, а відновлена церква Святого Миколая є діючим храмом Української греко-католицької церкви. Тож сама ротонда, яку бачимо на фото 1911 року, існує й нині, але її оточення змінилося найбільше: замість старого некрополя навколо розташований парк.

На фотографії 1911 року — руїни Золотих воріт, однієї з найвідоміших пам’яток Києва часів Русі. На відміну від сучасного вигляду пам’ятки, на початку ХХ століття тут ще не було великого реконструйованого павільйону. Давні залишки воріт були законсервовані та укріплені, а навколо них облаштували сквер. Саме тому на фотографії серед дерев можна розгледіти фрагменти стародавньої кладки, частково приховані схилом і рослинністю.

Золоті ворота спорудили в першій половині XI століття за князювання Ярослава Мудрого як головний парадний в’їзд до укріпленого Києва. З часом споруда занепала, а її залишки опинилися під землею. У XIX столітті руїни розкопали й укріпили. Сьогодні це місце виглядає зовсім інакше, ніж у 1911 році: у 1982 році над автентичними залишками звели захисний павільйон-реконструкцію, який відтворює ймовірний вигляд давньоруських воріт. Усередині нього зберігаються справжні фрагменти споруди XI століття.

На фотографії 1911 року — Миколаївський ланцюговий міст через Дніпро, одна з найпомітніших інженерних споруд тогочасного Києва. Міст відкрили у 1853 році. Він з’єднував правий берег із територією сучасного Гідропарку та далі з лівим берегом. Для середини XIX століття це була надзвичайно масштабна споруда: міст мав кілька прольотів, підвішених на залізних ланцюгах, і масивні портальні опори.

До наших днів Миколаївський ланцюговий міст не зберігся. У 1920 році його підірвали польські війська під час відступу з Києва. Згодом на старих опорах спорудили новий міст імені Євгенії Бош, який також був зруйнований — у 1941 році. Сьогодні приблизно на цьому напрямку Дніпро перетинає міст Метро, відкритий у 1965 році. Тож краєвид, зафіксований на фотографії 1911 року, тепер виглядає зовсім інакше, а самого ланцюгового мосту вже немає.

На фотографії 1911 року — комплекс Київського політехнічного інституту імператора Олександра II, нині Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". Інститут заснували наприкінці XIX століття, а комплекс його перших корпусів споруджували за проєктом архітектора Ієроніма Кітнера. На світлині видно історичний головний корпус КПІ та впорядковану територію перед ним. Особливо атмосферною фотографію робить сніг: саме таким студенти й викладачі бачили інститут понад століття тому.

Це один із тих київських краєвидів альбому, який можна впізнати й сьогодні. Головний корпус КПІ зберігся і досі використовується університетом, хоча за більш ніж століття територія навколо суттєво змінилася: розрослися дерева, з’явилися нові навчальні корпуси та інша забудова. Історична будівля на сучасному проспекті Берестейському залишається архітектурною домінантою старої частини університетського кампусу.

Досить схоже фото буде у матеріалів "Старий Київ 1911 року: фото та віртуальна прогулянка. Частина 2. "