На початку жовтня атаки на мостову інфраструктуру Києва набули системного характеру. За чотири дні під прямими ударами опинилися щонайменше два стратегічні мости столиці — Південний і Північний, причому обидва зазнали повторних влучань. У КМДА заявили, що російські війська "прицільно обстрілюють столичні мости, що з'єднують лівий та правий береги".
На тлі цього народний депутат Олексій Гончаренко оприлюднив текст "Мирний план Гончаренка: як зупинити війну крок за кроком".
Хроніка ударів
1 жовтня росіяни тричі влучили в Південний міст. Уранці зафіксували два влучання БпЛА поблизу опорної частини — один із них у момент, коли мостом ішов потяг метро. Увечері стався третій удар, уже по дорожньому полотну. Було пошкоджено опору, відбійник, покриття та бетонне огородження метрополітену.
У ніч проти 2 жовтня у Південний міст влучили вчетверте за дві доби. Після цього його повністю закрили для автотранспорту й метро. Того ж дня Рада оборони Києва ухвалила тимчасові обмеження на час повітряних тривог ще на Дарницькому мосту, мосту Метро, Подільському переході, мосту Патона та Північному мосту.
3 жовтня дрон влучив у Північний міст, що сполучає Оболонь і Троєщину. Пошкоджено дорожнє полотно та контактну тролейбусну мережу, рух з лівого на правий берег перекрили, двоє людей постраждали. Місто стало у заторах, найскладніше — на виїздах із Троєщини.
4 жовтня міст атакували знову. Було влучання припало в дорожнє полотно, на місці утворилася вирва. Пізніше Кличко повідомив, що пошкоджено й тепломагістраль. Маршрути громадського транспорту між берегами вкотре змінили.
З чого починає Гончаренко
На тлі цих атак народний депутат Олексій Гончаренко опублікував на "Українській правді" колонку "Мирний план Гончаренка: як зупинити війну крок за кроком". Відправною точкою для нього стала ситуація в столиці.
"Цей текст я пишу на початку жовтня 2026 року в Києві. У місті частково перекриті мости. Удари по енергетиці, по бізнесу, по складах, по дата-центрах", — пише він.
Поруч депутат наводить інші цифри, які, на його думку, описують поточний стан країни. Уперше за сто років Україна за тиждень не виплавила жодної тонни сталі, а народжуваність у Києві впала з 95 дітей на день у 2014 році до 44 у 2026-му.
Свою вихідну тезу він формулює так: на полі бою склався паритет, за якого жодна зі сторін не здатна перемогти, однак у війні на виснаження Україна програє, бо воює за чужі гроші, тоді як Росія — за власні. Звідси висновок автора: якщо виграти неможливо, залишається домовлятися, причому саме домовлятися, а не капітулювати, адже поступки в такому разі роблять обидві сторони.
Чому великий договір не спрацює
Попередні спроби, вважає депутат, зривалися через те, що всі намагалися одразу укласти одну всеохопну угоду — про території, безпеку, санкції, полонених і гарантії водночас. Довіри, інструментів і збігу позицій для цього немає.
Натомість він пропонує замінити один переговорний стіл десятками вузьких треків, які йдуть паралельно. У кожного свій предмет, строк і гарант. Якщо один трек зривається, решта працює далі, і в Москви не лишається "однієї кнопки", якою можна обвалити весь процес.
Саме в цій логіці він описує роботу з ударами по інфраструктурі.
"Домовитися одразу про повну зупинку ударів сьогодні нереально. А от домовитися не бити по школах можна. Думаю, це навіть нескладно. Далі лікарні. Потім мости. Потім залізниця і житлові будинки. І так крок за кроком доходимо до повної зупинки ударів по інфраструктурі", — зазначає депутат.
Кожна виконана домовленість, пояснює автор, дає те, чого зараз немає зовсім. Йдеться про досвід виконання, на якому можна будувати наступні, більші угоди.
Мости серед пріоритетів деескалації
У переліку першочергових напрямів Гончаренко ставить інфраструктуру поруч із безпекою судноплавства, енергетикою та звуженням бойових дій.
"Основні цілі на цьому етапі я бачу так: Безпека моря (без моря наша економіка остаточно рухне). Енергетика (наступають холоди, людям потрібні тепло і світло). Інфраструктура (мости, вокзали, школи, лікарні). Фронт (поступово звузити бойові дії лише до Донбасу)", — перелічує автор.
Хто має гарантувати домовленості
Під кожну угоду депутат пропонує вибудовувати "трикутник": дві вершини — Україна і Росія, третя — країна чи група країн, які виступають гарантом саме цієї домовленості. Вимоги до гаранта він ставить три: реальні важелі впливу на Москву, довіра з боку України і власна вигода від угоди та втрати від її зриву.
Як приклад автор наводить Чорне море, де гарантом міг би виступити Туреччина. Анкара отримує завантажені порти й вагу в регіоні, а важелі тиску на Росію має в протоках і транзиті енергоносіїв. Для інших треків він пропонує різних гарантів — від МАГАТЕ та європейських країн у питаннях ядерної безпеки до Ватикану й Червоного Хреста в питаннях полонених і депортованих дітей.
Роль самої України депутат описує через заміну метафор: замість "щита" ЄС він пропонує концепцію перехрестя, яке бережуть усі, хто ним користується.
Санкції, нейтральність і Донбас
Окремо автор пише, що санкції проти Росії рано чи пізно почнуть знімати, і наводить приклад виключення наприкінці вересня зі списку ЄС Алішера Усманова та Михайла Фрідмана. Тож він пропонує Україні самій ініціювати поетапне зняття санкцій з російських енергоресурсів в обмін на припинення далекобійних ударів, розблокування Чорного моря та обмеження бойових дій Донбасом. При цьому кожен крок має відбуватися лише після виконаного кроку з російського боку, а відновлення ударів автоматично повертає санкції. Мінус такого підходу він визнає сам: у Росії з'явиться більше грошей на війну.
Депутат також пише про готовність обговорювати нейтральний статус, оскільки вважає членство в НАТО нереалістичним за нинішніх умов. Також йдеться про те, що питання Донбасу має підніматися в останню чергу — вже після того, як запрацюють домовленості про школи, лікарні, порти, житлові будинки та мости.
Що відповідає автор критикам
У тексті Гончаренко сам перелічує заперечення, які чує найчастіше. На закид, що Росія не хоче домовлятися, він відповідає прикладами обмінів полоненими та локальних зупинок вогню. На звинувачення в капітуляції — тезою, що угода, досягнута переговорами, капітуляцією не є. На приклад зірваної зернової угоди — аргументом, що тоді трек був один, а десятки треків із різними гарантами зірвати складніше.
Також наголошуємо, що йдеться про авторську позицію народного депутата, а не про офіційну позицію влади чи погоджений механізм деескалації.