6 листопада 1960 року в Києві було запущено першу гілку метро. На той момент це був третій метрополітен на території Радянського Союзу. При цьому ідея будівництва метро неодноразово відкладалась через війни.
Як з'явився Київський метрополітен, які таємниці він має, та що відомо про "секретну" гілку метро – в матеріалі KyivTime.
Історія будівництва метро Києва
Поява ідеї
Перший проєкт будівництва підземного рейкового тунелю у Києві було запропоновано у далеких 1880-х. Тоді ж планувалось з’єднати сучасний район Річкового вокзалу з Поштовою площею, Бессарабкою, і далі прокласти маршрут до залізничного вокзалу, але місцева влада виступила проти цього задуму. Основними причинами відмови стали висока вартість робіт, а також відсутність гострої потреби у розвʼязанні проблем із транспортом у Києві на той час.
Після цього до ідеї метро в Києві повернулись вже в 1910-х роках. Плани знову зірвалися, однак уже через початок Першої світової війни.
У 1936 році було затверджено новий генеральний план розвитку Києва, який включав масштабну забудову, включно зі створенням урядового кварталу. Того ж року схвалили проєкт Київського метрополітену протяжністю приблизно 40 кілометрів. Згідно з ним, підземна залізниця мала починатися на Вигурівщині на лівому березі Дніпра, перетинати Оболонь на правому березі, далі проходити поверхнею через Вишневе, Пирогів і Жуків острів. Потім лінія мала з’єднатися із залізничною гілкою біля Дарницького вокзалу й завершуватися на Воскресенці.
Будівництво двох тунелів під Дніпром було розпочато вже наступного року. Південний тунель мав з’єднати Жуків острів з Осокорками, а північний - створити сполучення між Оболонню та Вигурівщиною. Втім, планам щодо будівництва завадила Друга світова війна.
Повоєнна відбудова
Навесні 1945 року було затверджено план відбудови Києва після війни. Він передбачав будівництво 22 станцій метро на трьох лініях, які функціонують і сьогодні: Святошинсько-Броварська, Куренівсько-Червоноармійська та Сирецько-Печерська.
У 1949 році почали прокладати тунелі метро від місця, де зараз розташована станція "Дніпро". Саме там розміщувалося перше депо. Перше зʼєднання тунелів відбулося у 1951 році між станціями "Дніпро" та "Арсенальна".
Будівництво метро на правому березі Києва виявилося непростим завданням через складний рельєф місцевості, підземні води та щільні ґрунти. Тож перші станції довелося розміщувати на значній глибині. Так, станцію "Арсенальна" збудували на рекордній глибині 105,5 метра, що зробило її найглибшою у світі. Особливість її конструкції полягала у використанні лондонської технології будівництва - із підземним вестибюлем. Цей вестибюль спочатку спорудили на поверхні, а потім протягом чотирьох місяців поступово опускали на глибину 50 метрів.
До 1958 року були завершені всі основні роботи з прокладання тунелів, монтажу рейок і встановлення ескалаторів для перших п’яти станцій: "Дніпро", "Арсенальна", "Хрещатик", "Університет" і "Вокзальна". У тому ж році оголосили конкурс на найкращий дизайн оформлення станцій.
Запуск метро
Перший тестовий рейс метро Києва відбувся 22 жовтня 1960 року, а офіційне відкриття – 6 листопада. Під час відкриття машиністом був киянин Іван Виноградов. Урочиста церемонія відбулася на станції "Хрещатик". Після цього поїзд із партійним керівництвом вирушив через станцію "Арсенальна" до "Дніпра", а потім повернувся у напрямку "Вокзальної".
У тому ж 1960 році Київський метрополітен поповнився другою пусковою ділянкою, до якої увійшли дві нові станції: "Політехнічний інститут" та "Завод "Більшовик" (нинішня "Шулявська"). Через п’ять років, у 1965-му, разом із мостом Метро та Русанівським метромостом на східній частині лінії відкрили станції "Гідропарк", "Лівобережна" і "Дарниця".
У 1971 році в центрі Києва розпочали спорудження другої лінії метро, яку тоді назвали Куренівсько-Червоноармійською, а сьогодні вона відома як Оболонсько-Теремківська.
Вже через десять років, у 1981-му, в Києві розпочалося зведення третьої гілки метрополітену. 31 грудня 1989 року була відкрита перша ділянка Сирецько-Печерської лінії, довжина якої склала 2,1 кілометра. До цієї черги увійшли три станції: "Золоті ворота", "Палац спорту" та "Мечникова".
Нині метрополітен столиці України складається з трьох ліній загальною довжиною майже 70 кілометрів, які включають 52 станції та три пересадкові вузли. Щодня метро обслуговує близько 1,5 млн пасажирів.
Скільки коштував проїзд у київському метро
У перший тиждень роботи Київського метрополітену доступ до його послуг мали лише громадяни зі спеціальними перепустками.
З 12 листопада 1960 року метро стало доступним для всіх – проїхати можна було, придбавши квиток за 50 копійок. Втім, вже після грошової реформи 1961 року ціна на проїзд знизилася до 5 копійок, і цей тариф залишався незмінним понад три десятиліття.
У 1961 році в Київському метрополітені впровадили перші автоматичні турнікети, які працювали з монетами номіналом 5 копійок, а 1 жовтня 1992 року для оплати проїзду запровадили металеві жетони. Через пару років їх замінили пластиковими жетонами блакитного кольору, які мали нижчу вартість виробництва.
1 липня 2020 року використання жетонів у столичному метро повністю припинили.
Замість них запровадили сучасні способи оплати: картки "Київ Цифровий" та можливість розрахунку банківськими картками або QR-квитком.
Секретна гілка метро
У народі є поширений міф про те, що у Київському метрополітені існує нібито невідома лінія, яка потрібна для евакуації уряду в надзвичайних ситуаціях – від ядерної загрози до суспільних заворушень. Насправді "таємна" гілка є, але її призначення зовсім інше.
Річ у тім, що щодня метро обслуговує мільйони пасажирів, і для забезпечення безперебійної роботи цієї масштабної транспортної системи свого часу була побудована спеціальна службова гілка, яка використовується винятково для технічних потреб. Ця лінія відома як службова сполучна гілка (ССГ). Комплекс технічних тунелів служить для переміщення потягів між трьома лініями Київського метрополітену.
Лінія забезпечує сполучення між станціями "Кловська", "Хрещатик" та "Майдан Незалежності". Доступ до неї суворо обмежений.
Службова сполучна гілка також використовується для переміщення технічних та господарських поїздів, які виконують різноманітні роботи у тунелях. Нею транспортують нові рейки для заміни, а також здійснюють обслуговування потягів, якщо їхнє депо розташоване на іншій лінії. Так, наприклад, тривалий час поїзди зеленої лінії обслуговувалися в інших депо.
Центральною точкою ССГ став "Майдан Незалежності", оскільки її почали споруджувати одночасно із "синьою" Оболонсько-Теремківською. Проєкт переїзду між цією та "червоною" лініями розробили в 1970-х роках, а згодом проклали шлях і до зеленої лінії, яка є найновішою.
Таємниці та особливості столичного метрополітену
Серед інших цікавих фактів про столичне метро:
- станція "Арсенальна" була найглибшою у світі (105,5 метра), і тільки у 2022 році її рекорд побила китайська станція Хуньянцунь;
- станції "Вокзальна", "Університет", "Хрещатик" і "Арсенальна" мають статус пам’яток архітектури місцевого значення, а "Золоті ворота" входять до переліку найкрасивіших станцій метро у світі;
- у метрополітені Києва встановлено 124 ескалатори, які працюють зі швидкістю до 1 метра на секунду і розташовані під нахилом 30 градусів. Поручні ескалаторів рухаються трохи швидше за сходинки, щоб пасажири періодично змінювали положення руки, що запобігає випадковому засинанню;
- найдовший ескалатор розташований на станції "Хрещатик" - він складається із 743 сходинок.
Також відомо, що свого часу в столичному метро планували побудувати секретний командний бункер. У період холодної війни між США та Радянським Союзом з'явився задум "облаштувати" сховище в центральній частині Києва, який мав би служити потребам метрополітену. Для маскування будівництво розпочали за будівлею заводу "Арсенал".
Роботи проводилися цілодобово, у три зміни. Ґрунт, вивезений із місця спорудження, транспортували вантажівками, накритими брезентом, і робили це вночі. Коли основні етапи будівництва завершилися, Радянський Союз розпався, і про цей секретний проєкт поступово забули.
Цікаво й те, що столичний метрополітен має законсервовані тунелі. У 1981 році розпочалося будівництво третьої гілки київського метрополітену – Сирецько-Печерської лінії, але через труднощі з пересадкою на червону гілку було ухвалено рішення звести додаткову станцію. Так виникла станція "Театральна" (на той момент – "Ленінська"), яка з’явилася між "Хрещатиком" і "Університетом". Старі тунелі, що з’єднували ці дві станції, втратили своє призначення та були законсервовані.
Також у Києві будували станцію "Теличка" на ділянці між станцією "Видубичі" та Південним мостом. Було зведено дві платформи, але у 1992 році роботи зупинили. Причиною стала низька кількість потенційних пасажирів через розташування станції в промисловій зоні.
А між "Золотими воротами" і "Лук'янівською" будували станцію "Львівська брама", але роботи також не завершили. Втім, на станції горить світло, яке можна побачити, проїжджаючи повз неї.