Київ часто стає ключовою локацією для українських фільмів. Місто розкривається через кіно як простір людських доль, змін і пошуків себе.
Тож KyivTime зібрав найцікавіші фільми, які дозволяють побачити столицю через кінокамеру.
Стоп-Земля
Кінострічку "Стоп-Земля" 2021 року зрежисувала Катерина Горностай. Фільм розповідає особисту історію про дорослішання й внутрішні пошуки. У центрі сюжету – 16-річна Маша, яка навчається в 11 класі. Вона намагається не почуватися відсторонено серед однолітків, а підтримкою для неї стають друзі Яна та Сеня.
Паралельно з підготовкою до іспитів Маша переживає закоханість у Сашка. Вона розуміє, що без прямої розмови так і не дізнається, чи є її почуття взаємними.
У серпні 2021-го стрічка здобула гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю.
Горностай розповідала, що робота над фільмом почалася ще наприкінці 2016 року. Початковий сценарій спирався на досвід покоління школярів 2000-х, але зрештою його адаптували до сучасних реалій.
Цвях
Драма Філіпа Сотниченка, що побачила світ у 2016-му, починається з тривалого проїзду вулицею Верхній Вал. Глядач спостерігає за Подолом крізь вікно машини. У 1996-му головна героїня Валентина разом із матір'ю та вітчимом переїхала до Швейцарії, а через 20 років повернулася до Києва. Далі історія показує останню вечерю родини перед від'їздом.
У 2016-му фільм отримав "Золотий Дюк" на Одеському міжнародному кінофестивалі як найкраща українська короткометражка. Наступного року стрічку також висували на премію "Золота дзиґа".
Київські мелодії
Музична короткометражка Ігоря Самборського, що вийшла у 1967 році, розповідає про молодого композитора, який взимку ходить засніженим Києвом у пошуках нової мелодії. Головний герой спостерігає за містом та слухає його звуки, поки в тролейбусі не помічає дівчину. Вона швидко кудись прямує, а він, захоплений зустріччю, слідує за нею. Те, що він чує дорогою, поступово складається у мелодію.
Стрічка демонструє Київ як музику, де буденний шум перетворюється на ритм.
Київські фрески
"Київські фрески" – це незавершена робота режисера Сергія Параджанова. Проєкт мав дуже вільну форму, експериментальність й новизна лякала посадовців, тому студія припинила роботу над ним.
Врешті кінопроби було змонтовано в 15-хвилинний мініфільм у жанрі артгаузу, алегорію на теми наслідків війни. Один із операторів включив проєкт у свою дипломну роботу, завдяки чому фрагменти дожили до нашого часу.
У 1988 році на кінофестивалі в Мюнхені критики назвали стрічку "новаторським відкриттям".
Стрімголов
Психологічна драма Марини Степанської, яка вийшла у 2017 році, стала повнометражним дебютом режисерки. Раніше вона зазначала, що хотіла побачити в українському кінематографі історію про людей, котрі живуть у Києві, про своє покоління та середовище. Це й стало відправною точкою для створення стрічки.
Події розгортаються в сучасному Києві. Антон, колишній музикант-вундеркінд, повертається додому після двох років навчання у Швейцарії й пів року лікування алкогольної залежності у психоневрологічному диспансері під Києвом. У цей період він намагається зрозуміти, що робити далі.
Випадкова зустріч із Катею, яка теж не може визначитися зі своїм життям, стає поворотним моментом для головного героя. Дівчина готується їхати до Берліна разом із Йоганном – німецьким фотожурналістом, з яким познайомилася під час подій Майдану. Втім, знайомство з Антоном змінює їх обох.
В радості, і тільки в радості
Стрічка Марини Рощиної 2018 року розповідає історію молодої жінки, яка самостійно виховує сина й несподівано закохується. Вона не може наважитися сказати новому хлопцю про дитину, а стосунки тим часом розвиваються швидше, ніж вона готова. Мовчання стає тягарем, у звʼязку з чим вона змушена обирати між особистим життям і відповідальністю перед дитиною.
Київ у цій стрічці живий та контрастний. Режисерка зіставляє два різні світи героїні: легке й безтурботне життя на Рейтарській та повсякденну реальність на вулиці Азербайджанській, де вона перш за все мати. Метро "Дарниця" – своєрідний перехід реальностями.
У 2018-му на Одеському міжнародному кінофестивалі стрічку визнали найкращим українським короткометражним фільмом.
Прощавай, Головін
Драма Мат'ю Грімара 2019 року розгортається серед київських багатоповерхівок. Головний герой Ян Головін говорить сам із собою, намагаючись прийняти нову реальність, оскільки смерть батька відкриває для нього можливість почати життя за кордоном. Водночас він думає про сестру й намагається зрозуміти, чи здатен залишити позаду все знайоме.
Фільм здобув нагороду "Найкращий короткометражний фільм" на Одеському міжнародному кінофестивалі в 2019 році. Також був відзначений у секції Generation 14 plus Берлінського міжнародного кінофестивалю.
Петрівка-реквієм
Анімаційна короткометражка 2018 року від режисерки Катерини Возниці. Ідея з’явилася після того, як Київрада підтримала перейменування станції "Петрівка" на "Почайну", а Київський метрополітен згодом оновив озвучення та замінив голос диктора.
Цей момент став поштовхом до створення іронічної історії про розгубленість, яка виникає під час декомунізації: коли звичний орієнтир вже не працює, а новий ще не встиг стати частиною життя.
Вхід через балкон
Фільм-дослідження від режисера Романа Блажана вийшов у 2020 році. Він зосереджений на феномені українських балконів і їхньому впливі на вигляд міста. Відсутність чітких норм у сфері забудови дала можливість мешканцям перебудовувати балкони на власний розсуд, ігноруючи початкову архітектуру будинку. Це, своєю чергою, сформувало характерний міський ландшафт, у якому хаотичність стала окремою естетикою.
Фільм поєднує дослідження цього явища з подорожжю крізь десятиліття пострадянського життя, намагаючись зрозуміти, де саме проходить межа між приватним і публічним у сучасному Києві.
Маленький шкільний оркестр
Музична стрічка Олександра Муратова та Миколи Рашеєва 1968 року поєднує краєвиди Києва з легким, життєрадісним звучанням джазу. У центрі сюжету – юнацький колектив, де всіх його учасників обʼєднує любов до музики. Попри те, що життя розводить друзів у різні боки, шкільна дружба та музика назавжди залишаться з ними.
У радянські часи стрічку швидко заборонили, звинувативши авторів у "надмірній" свободі. Глядачі вперше побачили фільм лише у 2010 році.
Не все буде добре
Документальне кіно режисерів Адріана Пірву та Гелени Максьом вийшла у 2020 році. У центрі фільму - особиста історія Пірву, який народився у 1986-му, в рік аварії на Чорнобильській АЕС. Його мати вважала, що часткова втрата зору та глаукома сина можуть бути пов'язані з її поїздкою в Україну на шостому місяці вагітності.
Пірву вирушив до України, щоб створити фільм про людей, чиї життя змінила Чорнобильська катастрофа, і водночас зрозуміти власний стан та знайти для себе внутрішню опору.
Стрічка здобула три нагороди Одеського міжнародного кінофестивалю та FIPRESCI Award у Румунії.
Історія Зимового саду
Фільм Семена Мозгового, який вийшов у 2018-му, присвячений павільйону квітникарства "Зимовий сад" на ВДНГ. У центрі сюжету – Валентина Миколаївна, яка протягом десятиліть доглядала за екзотичними рослинами та фактично стала частиною цього простору.
Попри багаторічну працю й відданість, її підштовхують до виходу на пенсію. Історія перетворюється на розповідь про внутрішню стійкість й небажання здаватися заради саду.
Герой мого часу
Стрічка Тоні Ноябрьової 2018 року розповідає про Жорика – хлопця з провінції, який переїздить до Києва з бажанням познайомитися з "потрібними" людьми та піднятися соціально й професійно. Втім, його надмірна чесність і справедливість постійно стають на заваді.
Історія розгортається у знайомих київських декораціях – на вулицях, у торговельних центрах, на ринках і серед типових житлових масивів.