Серед київських станцій метро "Університет" вирізняється особливою атмосферою — немов опиняєшся не в підземці, а в затишній читальній залі. Погляди видатних діячів, закарбовані в погруддях створюють відчуття, ніби перебуваєш у храмі знань.
Про історію цієї станції пише "Ти Київ".
Перші кроки: будівництво станції
"Університет" входить до складу першої черги київського метро, яку відкрили 6 листопада 1960 року разом із "Арсенальною", "Хрещатиком" і "Вокзальною". Назва станції — пряме посилання на розташований поблизу Червоний корпус КНУ імені Шевченка. Проте найтісніший зв’язок вона має з Ботанічним садом імені Фоміна — саме до нього прилягає наземний вестибюль.
Зовні будівля нагадує вестибюль "Арсенальної": квадратна форма, купол. Але "Університет" має більш урочистий вигляд — зі шпилем і колонадою, що веде до ботсаду. У плані глибини станції вона теж схожа на "Арсенальну": розташована на глибині 87 метрів, має два ескалаторні тунелі з проміжним вестибюлем між ними. Цікаво, що вестибюль спочатку будували на поверхні, а потім поступово занурювали під землю.
На відміну від короткої "Арсенальної", через технічні особливості будівництва "Університет" має повноцінну трисклепінну конструкцію з центральною залою та бічними платформами. Масивні квадратні пілони з арками між ними надають станції монументальності.
Будівельники постали перед труднощами через складний рельєф і насичені водою ґрунти, тому копали не вертикально, а з похилого шурфу, а тунелі проходили у заморожених породах — технологія, яку вже використовували на "Арсенальній". У 1990-х розглядалася ідея зробити на "Університеті" пересадку на іншу лінію, але зрештою обрали іншу точку — "Театральну". Також існували плани облаштувати вихід до вулиці Льва Толстого (нині — Петра Скоропадського), але проєкт залишився на папері.
Дизайн: простий неокласицизм із глибоким змістом
Проєктування інтер’єру "Університету" відбувалося у кілька етапів. У 1950-х роках провели конкурси, де перемогли ескізи "Червона книга" та "Троянда". Перша концепція, натхненна архітектурою Червоного корпусу КНУ, і лягла в основу остаточного дизайну.
Станцію оздобили у стилі помірного повоєнного неокласицизму: мармурові пілони з орнаментами, ліпнина, скляні карнизи з бронзовими деталями. Мармур має цікавий сюрприз — у його товщі збереглися скам’янілості амонітів, давніх морських істот, що населяли планету мільйони років тому.
У центральній залі встановили вісім бюстів видатних науковців і літераторів — чотири українські постаті (Шевченко, Франко, Сковорода, Богомолець) і чотири російські (Менделєєв, Ломоносов, Пушкін, Горький). У торці зали колись стояв гігантський Ленін.
Особливою деталлю є освітлення — світильники приховані за скляними карнизами з орнаментами, на підлозі — візерунок, що нагадує традиційну вишивку, а вентиляційні решітки оформлені у стилістиці народного мистецтва.
Проміжний вестибюль облицьований плиткою теплого тону, з факельними світильниками на стінах. Він має аварійний вихід до ботанічного саду, що важливо для безпеки.
Архітектурна перлина на поверхні
Наземний вестибюль станції — це не просто будівля, а справжня архітектурна пам’ятка. Його спорудили на місці колишнього парадного входу до ботсаду, з оглядовою терасою, колонадою з обох боків та панорамними вікнами у формі півкола. Усередині — циліндрична зала, оброблена світло-рожевим мармуром, з масивними декоративними світильниками й рослинними мотивами в декорі.
Цікавинкою є зимовий сад біля панорамних вікон — справжній оазис із теплолюбними рослинами. Над входами встановлені декоративні вензелі з літерою "М" в лавровому обрамленні — таких більше немає ніде у київському метро.
Зміни з часом
У 1990-х з головної зали прибрали скульптуру Леніна. Пізніше її місце зайняв стенд із фотоісторією метрополітену. Після 2022 року, у світлі нових подій, бюсти російських діячів на станції закрили. У 2023-му мешканці Києва обрали нових героїв для заміни: Володимира Великого, Грушевського, Стуса та Пирогова — їхні погруддя ще мають з’явитися.
Платформи замінили асфальт на граніт, прибрали оригінальні вбудовані лампи, що колись сповіщали про прибуття поїзда. Колійні стіни, які раніше мали світло-рожеву плитку, в 1990-х переробили, обравши новий, більш практичний облицювальний матеріал.
Раніше на ескалаторах стояли світильники у формі свічок із металевими коронами, які згодом замінили на рекламні сітілайти, залишивши від оригіналу лише ніжки.
Станція має статус пам’ятки архітектури з 1986 року, що офіційно забороняє суттєві зміни без дозволу. Та деякі трансформації все ж відбулися.
Пам’ятник епосі
Попри численні переробки та зміну політичного контексту, "Університет" залишається не лише функціональним транспортним вузлом, а й архітектурною та культурною візитівкою Києва. Це — музей радянської епохи просто неба, точніше — під землею, який одночасно трансформується разом із містом.