Київ відомий своїм рельєфом: його називають містом пагорбів через численні схили. Крім того, Київські гори мають статус об’єкта культурної спадщини України.
Що відомо про найцікавіші та наймістичніші гори столиці - в матеріалі KyivTime.
Лиса гора
Лиса гора - одне з найзагадковіших місць Києва, яке оповите легендами й таємничими історіями. Ще з давніх часів вона вважалася місцем містичних сил. Нібито саме там відьми збиралися на шабаші, проводили ритуали й викликали духів.
Задовго до появи Київської Русі Лиса гора була місцем для язичницьких культів. Згідно з переказами, там стояли дерев’яні укріплення й святилища, де волхви здійснювали обряди. Гора вважається "місцем сили". Є припущення, що під землею могли існувати стародавні капища або підземні храми.
Назва пов’язана з зовнішнім виглядом гори: раніше через відсутність дерев на верхівці вона здавалася "лисою". Предки вірили, що на сакральній землі дерева не ростуть, й тому облаштовували там ритуальні простори. Нинішні дерева на Лисій горі з’явилися вже після того, як їх висадили під час будівництва парку.
У другій половині 19 століття Лису гору перетворили на військовий об’єкт: звели оборонний форт, який мав захищати Київ від потенційного наступу із заходу та півдня. Укріплення включали бастіони, високі вали заввишки 10-12 метрів та мережу підземних тунелів. У підземеллях зберігали воду на випадок облоги.
У 20 столітті частину території гори використовували для страт.
У період Першої світової війни на Лисій горі траплялись й інші трагічні події. У 1918 році на території, де розміщували склади з вибухівкою, сталося детонування. Внаслідок цього була зруйновано частину Печерська, а ударна хвиля дісталася аж до будівлі Університету святого Володимира, вибивши шибки у вікнах.
Під час Другої світової на території гори розміщувалася танкова частина німецької армії.
Після завершення війни на Лисій горі розташувалася ракетна частина, але упродовж 1990-х років військові залишили цю територію.
Зрештою гора стала популярною серед туристів і тих, хто цікавиться надприродними явищами.
Лиса гора розташована в Голосіївському районі Києва. Найзручніше доїхати до станції метро "Видубичі", а звідти вже пройти пішки.
Уздихальниця
Походження назви гори Уздихальниця пов’язане з двома популярними версіями.
Згідно з першою, під час будівництва замку на Замковій горі виникла потреба понизити сусідній пагорб, аби ворог не міг використати його для атаки. Хоч гору й розкопували, вона залишалась доволі високою. Через крутий підйом кожен, хто діставався вершини, з полегшенням видихав.
За другою, романтичною версією, гора дістала назву від зітхань дівчат. У добу Київської Русі навпроти гори розташовувався військовий табір князівської дружини. Згідно з переказами, дівчат туди не допускали, але коли якась із них починала тужити за коханим, вона йшла на сусідній пагорб, щоб хоча б здалеку помахати йому хусткою. Стоячи на вершині, дівчина зітхала зі смутком.
Нині Уздихальниця - одне з найулюбленіших місць для прогулянок серед киян та туристів. Там височіє Замок Річарда, який давно став однією з найвідоміших "візиток" Андріївського узвозу. Раніше можна було пройти тунелями, сходами та галереями замку й піднятися на вершину Уздихальниці, звідки відкривається краєвид на Поділ, Оболонь, Північний міст, Воскресенку, Троєщину. У ясну погоду помітно річку Десенку, яка впадає у протоку Чорторий.
Підйом на Уздихальницю починається біля будинку № 15 на Андріївському узвозі. Там розташована чавунні сходи, які ведуть на гору. Багато хто проходить повз, зосереджуючи увагу на Замку Річарда, який розташований поруч.
Читайте також: Які замки є в Києві: топ найцікавіших історичних місць
На вершині гори є панорамний майданчик, звідки відкриваються види на столичні райони.
Замкова гора
Легенди розповідають, що саме на Замковій горі розташовувалася резиденція князя Кия.
У період між 1370 і 1380 роками, коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі збудували дерев’яний замок литовського воєводи. Під час нападу кримського хана у 1482-му фортеця була знищена. Але між пізніше замок відновили й перебудували.
Оновлена фортеця мала 15 оборонних веж у чотири яруси, а її загальна площа сягала 16 тисяч квадратних метрів, що було вдвічі більше за розмір плато самої гори.
У 1651 році українські козаки, які підняли повстання, підпалили замок, де тоді перебували зокрема польські загарбники. Вже після цих подій гора залишилася занедбаною, а її територію зайняли городи й баштани жителів Подолу. Починаючи з 1816 року, там працювало кладовище.
У 1854 році Замкова гора перейшла у володіння Флорівського монастиря, через що з того часу її також називали Флорівською горою. Пізніше на території кладовища з’явилася мурована Троїцька церква. Також була побудована огорожа довкола некрополя.
Згодом територія гори перетворилася на престижне кладовище, де знаходили спочинок представники подільської аристократії. Через те, що поховання залишилися просто посеред міста, гору поступово оточували численні чутки та легенди.
Нині на Замковій горі ще можна натрапити на фрагменти старої цегли та залишки поховань. Крім того, там збереглися язичницькі об'єкти на місці колишніх Драбських воріт та яр, яким проходила стара дорога, що поєднувала замок із Подолом.
Замкова гора також розташована неподалік від Андріївського узвозу. Дістатися до неї можна, якщо підійматися сходами за пам’ятником Гоголю.
Щекавиця
Щекавиця здобула нову хвилю популярності у 2022 році після того, як з’явилися чутки про можливість ядерного удару по Україні. Тоді в соцмережах почали вигадувати, як провели б останні миті свого життя. Однією з таких ідей стала оргія на вершині Щекавиці, що викликало хвилю жартів та мемів в інтернеті.
Гора відома ще з часів заснування Києва. На її схилах збереглися рештки одного з найдавніших київських некрополів. У народі Щекавицю називали "містом мертвих", оскільки з нею часто пов’язані містичні історії.
Назву ж пов’язують з князем Щеком, якого вважають одним із засновників Києва. Вважається, що на горі був похований князь Олег, який помер від укусу змії.
Щекавицьке кладовище свого часу було головним цвинтарем Києва. Спочатку там ховали мешканців Подолу, які померли внаслідок спалаху холери в 1771-1772 роках. Пізніше кладовище стало місцем спочинку для членів магістрату, заможних городян, а також старовірів.
Протягом існування некрополя там було поховано приблизно 2 тисячі людей, серед яких купці, держслужбовці, військові, священники, ювеліри, представники музичного та іконописного ремесел, професори університетів і академій, викладачі гімназій й не тільки.
У 1900 році кладовище офіційно закрили для нових поховань, хоча поодинокі могили з’являлися до 1928-го. А план Київської міської ради, який було затверджено у 1935 році, передбачав будівництво парку відпочинку та розваг на території колишнього цвинтаря. У результаті була знищена більшість поховань, знесені церква Усіх Святих та цвинтарні ворота.
Щоб потрапити на Щекавицю, необхідно прямувати на Поділ. Підйом на гору можливий з кількох напрямків: вулиці Олегівської та вулиці Нижньоюрківської.