29 і 30 вересня 1941 року стали найвідомішими датами в історії Бабиного Яру. За два дні тут було вбито 33 771 київського єврея — саме таку кількість жертв зафіксували самі виконавці злочину у звіті айнзатцгрупи C.
Але історія Бабиного Яру не закінчилася ввечері 30 вересня. Яр уже став місцем масового вбивства, і нацисти продовжували використовувати його для розстрілів упродовж усієї окупації Києва. Сюди привозили євреїв, яких знайшли після великої акції 29–30 вересня, ромів, радянських військовополонених, підпільників, комуністів, українських націоналістів, пацієнтів психіатричної лікарні, заручників та інших киян, яких окупаційна влада вважала ворогами або "небажаними".
Бабин Яр поступово перетворився з місця одного величезного злочину на постійне місце вбивства.
Після двох найстрашніших днів
Перші два дні масової акції були настільки масштабними, що саме вони назавжди стали символом Бабиного Яру. 29–30 вересня підрозділи СС, німецької поліції та допоміжні формування під керівництвом айнзатцгрупи C вбили тут десятки тисяч євреїв Києва.
Проте не всі євреї міста прийшли на збірний пункт 29 вересня. Хтось не повірив наказу, хтось переховувався у знайомих, хтось мав документи на інше ім’я або жив у змішаній родині. Після завершення великої акції пошуки євреїв у Києві продовжилися.
Їх затримували на вулицях, знаходили в квартирах і схованках, видавали за доносами. Частину доставляли до місць ув’язнення, а звідти — до Бабиного Яру.
Яків Капер, радянський військовополонений єврейського походження, згадував, що після полону його утримували в спеціальному таборі на Керосинній вулиці. Наприкінці вересня звідти почали вивозити людей до Бабиного Яру.
Мене посадили в останню автомашину, але дорогою до Бабиного Яру я вистрибнув із машини на ходу
Яків Капер, один із тих, кому вдалося врятуватися. Свідчення записане прокуратурою після війни
Розстріли євреїв тривали й у наступні тижні та місяці. Бабин Яр залишався місцем, куди привозили тих, кого нацисти знаходили в окупованому Києві.




Роми: вбивали не лише табори
Однією з груп, яких нацисти переслідували через саме походження, були роми. Їхня історія в Бабиному Яру задокументована значно гірше, ніж історія масового розстрілу київських євреїв. Саме тому дослідники обережно говорять і про дати, і про кількість загиблих. У різних спогадах початок убивств ромів датують по-різному.
Довгий час повторювалася версія, що три ромські табори з Куренівки були знищені вже в перші дні окупації. Однак історик Віталій Нахманович звертає увагу, що документального підтвердження цієї точної дати немає. Свідчення людей, які жили неподалік, радше вказують на кінець жовтня 1941 року.
Людмила Заворотна, яка мешкала просто на вулиці Бабин Яр, згадувала, що бачила ромські кибитки, які їхали повз її будинок у напрямку урочища. За її словами, це сталося вже після великого розстрілу євреїв. Про вбивства ромів наприкінці жовтня розповідав і Володимир Набаранчук, родині якого вдалося врятуватися. Він згадував, що переслідували не лише кочові табори: небезпека стосувалася і ромських родин, які давно жили у Києві звичайним міським життям.
Ромські табори знищували також у Святошині та на Березняках. Щодо самого Бабиного Яру дослідники говорять щонайменше про 150 ромів, хоча встановити точну кількість загиблих уже неможливо.
За цією цифрою стояли цілі родини. Бабуся ромської письменниці Раїси Набаранчук одного дня пішла на базар і додому вже не повернулася. Родина лише від сусідів дізналася, що в місті хапають ромів і євреїв та везуть до Бабиного Яру.
Циган хапали, євреїв хапали — і всіх у Бабин Яр
Раїса Набаранчук переказує слова, які тоді чула її родина. Її бабуся загинула в Бабиному Яру
Сама Раїса народилася вже 1943 року і не була очевидицею цих подій. Але трагедія залишилася частиною родинної пам’яті.
Бабин Яр — це жахіття для ромів. Вони гинули, навіть не знаючи, за що їх убивають
Раїса Набаранчук, ромська письменниця Рані Романі
Євреїв і ромів об’єднувала принципова риса нацистського переслідування: їх могли вбити не за вчинок, опір чи політичну діяльність, а через саме походження.
Пацієнти "Павлівки"
Окремою групою жертв стали пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.
До війни ця лікарня була одним із найбільших медичних закладів у районі Бабиного Яру. Тут жили й лікувалися сотні людей. Під час окупації саме їхня безпорадність зробила їх особливо вразливими.
Нацистська ідеологія вважала людей із психічними захворюваннями та інвалідністю "неповноцінними" й такими, чиє життя нібито не мало цінності. Ще до війни в нацистській Німеччині діяла програма їхнього систематичного вбивства, відома як "Акція Т4". На окупованих територіях практика знищення психіатричних пацієнтів продовжилася.
Особливо добре задокументована акція проти єврейських пацієнтів київської лікарні. У жовтні адміністрації наказали відокремити їх від інших хворих. Людям говорили про можливе переведення до іншого закладу, хоча медичний персонал, судячи зі свідчень, розумів, що відбувається.
Декого намагалися врятувати. Двох пацієнтів відпустили з лікарні, а в документах записали померлими.
18 жовтня 1941 року було вбито 308 єврейських пацієнтів. Пізніше нацисти продовжили знищувати й інших хворих.
У цьому була особлива жорстокість: люди, які потребували лікування і захисту, в системі окупаційного терору самі стали приреченими.

Військовополонені, підпільники, заручники
Інших людей убивали вже не за походження, а як реальних або уявних ворогів окупаційної влади.
У Бабиному Яру розстрілювали радянських військовополонених, комуністів, учасників підпілля, українських націоналістів, заручників і людей, яких звинувачували у порушенні наказів окупаційної адміністрації. Часто достатньо було підозри або доносу.
У жовтні 1941 року військовополоненого Миколу Соколова разом із приблизно трьома сотнями інших полонених привезли до району Бабиного Яру. Їх змусили засипати й вирівнювати місце одного з масових поховань.
Біля місця розстрілів я особисто бачив великі купи цілих речей, відібраних у розстріляних
Микола Соколов, радянський військовополонений. Свідчення, записане НКВС у 1944 році
Так Бабин Яр ставав не лише місцем смерті, а й частиною повсякденної географії окупованого міста. Сюди привозили нових людей, тут залишали речі вбитих, тут змушували інших засипати могили.
Яр, до якого постійно їхали машини
Людмила Заворотна жила зовсім поруч — на вулиці Бабин Яр, у будинку №1. Вона бачила, як це місце змінювалося протягом окупації.
Після вересня розстріли не припинилися. Взимку вона бачила в протитанковому рові тіла сотень людей, серед яких були десятки моряків зі зв’язаними колючим дротом руками. У 1942 році до Яру продовжували приїжджати закриті машини з людьми.
"Взимку 1942 року фашисти привозили на великій чорній машині багато людей і розстрілювали їх біля протитанкового рову".
Людмила Заворотна, мешканка вулиці Бабин Яр. Протокол допиту прокуратурою від 11 лютого 1967 року. Переклад з російської — редакційний.
Для людей, які мешкали поблизу, це ставало страшною повторюваністю: машини приїжджали, було чути постріли, потім усе стихало. А через певний час починалося знову.
Саме тому Бабин Яр не можна звести лише до двох днів вересня 1941 року. 29 і 30 вересня тут відбувся найбільший одночасний розстріл. Але вбивства продовжувалися майже до самого завершення окупації Києва. За сучасними оцінками, загалом у Бабиному Яру та прилеглих місцях було вбито близько 100 тисяч людей. Точну кількість уже неможливо встановити.
А влітку 1943 року нацисти вирішили, що недостатньо вбити цих людей. Треба було ще й знищити сліди того, що вони тут були. Для цього до Бабиного Яру приведуть в’язнів Сирецького табору.


























