Їхній Київ: кияни і Голокост
Фото: Йоганнес Геле / Archives of the Hamburg Institute for Social Research.
Про спецпроєкт
Осінь у Києві має чимало приємних асоціацій. Втім, цей спецпроєкт — не про них. Щороку наприкінці вересня Київ згадує своїх — киян і киянок, які у 1941 році й у наступні роки нацистської окупації знайшли свою смерть у Бабиному Яру. Цей спецпроєкт — про них. Про тих, хто жив, помирав, переховувався і рятував інших у Києві в часи Голокосту.
29–30 вересня 1941 року Бабин Яр став місцем одного з наймасштабніших масових розстрілів часів Голокосту. За два дні тут убили 33 771 єврея. Але історія Бабиного Яру не обмежується цими двома страшними днями. Розстріли продовжувалися впродовж усієї окупації Києва. Жертвами ставали євреї, роми, радянські військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні, підпільники, члени ОУН та інші люди, яких нацистський режим прирік на смерть.
Ми хочемо розповісти цю історію через долі людей. Киян і киянок, які одного осіннього ранку залишили свої квартири, взяли документи й найнеобхідніші речі та вирушили туди, звідки вже не повернулися. Тих, кому вдалося врятуватися.
Тих, хто жив під чужим ім'ям, переховував дітей і близьких, шукав порятунку. І тих, хто, ризикуючи власним життям та життям своїх родин, рятував інших.
У цьому спецпроєкті будуть архівні фотографії Києва 1941–1943 років, документи, спогади очевидців і свідчення тих, хто пережив Голокост. Ми спробуємо побачити за цифрами конкретних людей — з іменами, професіями, родинами, адресами, звичним життям, яке одного дня було зруйноване.
Ми не покажемо вам усіх фотографій Києва тих років, хоча, мабуть, було б варто. Не тому, що підводить пам'ять. Підводить психіка. Навіть через понад вісім десятиліть дивитися на розтерзані тіла нестерпно. І дуже страшно. Але є речі, від яких не можна відвертатися зовсім. Бо Бабин Яр — це не тільки місце трагедії і не тільки сторінка в підручнику історії. Це Київ. Його вулиці, будинки та люди. Це історія міста, яку неможливо відокремити від його сьогодення.
Цей спецпроєкт — про тих, хто жив, помирав і рятував у Києві в часи Голокосту. Про людей, чиї долі назавжди пов'язані з Бабиним Яром. І про пам'ять, яку Київ не має права втратити.
Про автора спецпроєкту
Тетяна Ніжинська — дослідниця історії Києва, журналістка та авторка. У своїх матеріалах розповідає історію міста через біографії киян, архівні документи, фотографії, адреси та родинні історії. Один із напрямів її роботи — єврейська історія Києва та Голокост як невіддільна частина історії міста ХХ століття.
Темою Голокосту займається з 2013 року. Співпрацює з фондом RememberUs, зокрема над створенням шкільних музеїв Голокосту в Кременчуці, Лубнах, Липовці, Миргороді та Фастові. В основі експозицій — локальна історія єврейських громад, архівні документи, фотографії та свідчення. Також працювала з місцями масових розстрілів євреїв в Україні та проєктами їх меморіалізації.
Окремим напрямом став міжнародний проєкт «Непрочитані листи 1941 року» (Unread Letters of 1941) — розшифрування та переклад приватних листів, переважно написаних їдишем і непрочитаних протягом десятиліть. Ця робота дала можливість повернути голоси людей через їхні особисті історії, родини та повсякденне життя напередодні Голокосту.
Цей підхід лежить в основі авторського спецпроєкту KyivTime «Їхній Київ: кияни і Голокост», який розповідає про Голокост через історії мешканців Києва. Архівні матеріали, фотографії, адреси та спогади допомагають показати його героїв не лише як жертв трагедії, а як людей, чиї життя були частиною історії міста.
Матеріали спецпроєкту: “Їхній Київ: кияни і Голокост”
До трагедії: яким був Бабин Яр до 1941 року
Смерть почалася з вогню: окупація Києва і перші жертви в Бабиному Яру
Бабин Яр після 29 вересня 1941 року: розстріли, які не припинилися
За колючим дротом: табори окупованого Києва
Стерти сліди: як нацисти намагалися приховати злочини в Бабиному Яру
Ті, хто вижив: люди, які повернулися з Бабиного Яру
Ті, хто рятував: Праведники серед нас
