З чим у вас асоціюється українська столиця? Місто каштанів? Місто на семи пагорбах, але сім — це не точно? Місто золотоверхих храмів? Особисто для мене візитівкою Києва є його собори та храми, а ще монастирі, які мають довгу й цікаву історію. Тож сьогодні пропоную вам пройтися по історії ключових київських монастирів.
Києво-Печерська лавра — 967 років з Києвом!
Своєрідний ТОП святинь пропоную розпочати з очевидного — Києво-Печерської лаври. Її історія починається у XI столітті із, на той час, заміської резиденції київського князя — села Берестового. Тут, у віддаленому куточку на пагорбах Дніпра, шукав усамітнення священник Іларіон. Практика ховатися подалі від людського шуму і присвячувати час на спілкування з Богом тоді лише починалася в християнській традиції. Іларіон був священником церкви Святих Апостолів у селі Берестовому, і тут він викопав велику печеру для, так би мовити, особистого користування.
печери від початку були житлом для ченців, але згодом перетворилися на місця поховань.
Але тихе самітницьке життя Іларіона тривало недовго. У 1051 році Ярослав Мудрий разом із єпископами призначили священника на посаду митрополита Київського. Кар'єрне зростання змусило Іларіона покинути свою печеру, але пустувала вона недовго. Згодом у Київ прибув чернець Антоній. Обійшовши всі тогочасні монастирі, він вирішив, що жоден із них не подібний за способом життя до того, що практикують на Афоні. Зрештою зупинив свій вибір житла на маленькій печері Іларіона.
Але й Антонію не вдалося довго насолоджуватися духовними практиками та усамітненням. До нього почали стікатися люди, і скоро число монахів виросло до кількох десятків. Печера стала затісною, і збудували келії, далі трапезну, а потім і церкву. Ось з таких маленьких кроків почалася історія Києво-Печерської лаври.
Згодом, орієнтовно у 1060-х роках, князь Ізяслав Ярославович передав братії у власність всю гору. У 1073 році стартувало будівництво головної святині монастиря — Успенського собору.
Успенський собор був зруйнований під час Другої світової війни, у 1941 році. Його відбудували лише у XX столітті.
За свою тисячолітню історію Лавра мала різні періоди: були занепади, були підйоми. Але найбільшого розквіту монастир досяг на межі XVII та XVIII століть. У цей час Києво-Печерська лавра мала чи не найбільше земель з-поміж усіх монастирів Гетьманщини.
Їй належали села та хутори, орні землі, ліси, сіножаті, млини, рибні угіддя, пасіки та навіть ремісничі підприємства. Майно не було сконцентроване лише у Києві. Лаврі належали ще й землі на Чернігівщині, Полтавщині та в інших районах Лівобережжя.
Саме в Лаврі бере свій початок літописна традиція. Тут працював Нестор, якому історики приписують укладання "Повісті минулих літ". А у 1616 році в Лаврі почала діяти друкарня, котра до XVIII століття вважалася однією з найбільших в Україні.
Втім величний розквіт обірвали дві трагічні події. Перша — пожежа 1718 року, коли монастир втратив не лише споруди, а й архів та бібліотеку. Друга — секуляризація церковних земель 1786 року. Після цього Лавра вже не могла утримувати себе за рахунок власного майна, тож життя монахів фінансувалося за рахунок паломництва, пожертв та державних коштів.
Михайлівський Золотоверхий монастир — 918 років золотого блиску!
Золотоверхий монастир посеред Києва виник не так стихійно і нативно, як Лавра. Його заснування було продуманим і політично вмотивованим. Князь Святополк Ізяславович вирішив заснувати монастир князівського роду, який би не лише релігійну функцію виконував, а став би своєрідним символом легітимності династії. А назвав монастир князь на честь Архангела Михаїла і трішки на власну, бо в хрещенні мав ім'я Михайло.
Будівництво центрального собору комплексу розпочалося у 1108 році і тривало 5 років. Його особливістю стало те, що вперше в історії Київської Русі маківки вкрили справжнім золотом, а не свинцем, як це було прийнято. Ну, символ легітимності влади має бути помітним, погодьтеся?
Святополка поховали на території монастиря, як і кількох інших представників династії Ізяславовичів.
Доба найбільшого розквіту розпочалася для Михайлівського Золотоверхого собору знову ж таки на межі XVII та XVIII століть. І співпала з періодом Гетьманщини. Особливо підтримували святиню два Івани: Мазепа та Скоропадський.
Окрім золотих куполів Михайлівський собор славився своєю унікальною мозаїкою XII століття. Її характерною ознакою було те, що вона відходила від візантійської традиції і започатковувала київський стиль. Під час руйнування собору мозаїку вивезли. Частково повернули під час відбудови, але й досі значна її частина знаходиться за межами України.
Як і у випадку з Лаврою, Михайлівському собору належали численні землі на території сучасної Троєщини та Воскресенки, а також за межами Києва. Після секуляризації 1786 року монастир втратив свою економічну незалежність і багатство. А в часи безбожної п'ятирічки і взагалі був зруйнований. Відбудували святиню вже за часів Незалежної України.
Видубицький монастир — 956 років "Видибає Бог"!
Ще один монастир на честь Архангела Михаїла у Києві заснував князь Всеволод, син Ярослава Мудрого. Орієнтовною датою заснування вважається 1070 рік. Місце князь обирав уважно — біля власної резиденції в урочищі Красний двір. Як і в історії Михайлівського собору, Видубицький мав бути князівським монастирем і в першу чергу обслуговувати духовні потреби династії.
Цікаво: Монастир був заснований на честь Архангела Михаїла, але назву отримав "Видубицький". В істориків немає однієї версії щодо походження назви. Частина науковців вважає, що свою назву монастир отримав через давні переправи видовбаних човнів. Але існує і більш романтична версія, яка відсилає нас до часів Хрещення Русі. Тоді у води Дніпра скинули ідол Перуна, нажаханий народ біг до річки і кричав: "Видибай, Боже!" (випливай). А зринув з води ідол якраз там, де згодом заклали монастир.
Головною святинею Видубицького монастиря став Михайлівський собор, збудований у 1070–1088 роках. І хоча зовнішній вигляд святині суттєво змінився, все ж це один із небагатьох храмів, який зберігся з княжих часів.
Попри численні перебудови, у конструкціях Михайлівського собору досі збереглися фрагменти мурів, зведених ще за Всеволода Ярославича понад 930 років тому.
Свого пікового розквіту, на відміну від Михайлівського собору та Лаври, Видубицький монастир досяг значно раніше — на межі XI та XII століть. У цей час він був духовним центром династії та родинною усипальницею Мономаховичів.
Кирилівський монастир — 886 років майже без змін!
Серед топових монастирів Києва Кирилівський монастир трішки загубився і виглядає менш знаним. Але це дуже дарма.
Свій початок Кирилівський монастир бере за тією ж княжою логікою. На Київ приходить новий князь, і йому треба символи легітимності та величності. Чернігівський князь Всеволод Ольгович став великим князем київським орієнтовно в 1140 році. Йому належали великі мисливські угіддя на околиці Києва, сучасний район Куренівки. І ось тут, біля дороги на Вишгород, князь і вирішив звести монастир.
Головним храмом монастиря стала Кирилівська церква, яка нині працює як музей. Будівництво тривало з 1140 по 1146 рік. Князь церкву на власні очі вже не побачив, але довести справу до кінця взялася вдова — Марія Мстиславівна.
Кирилівський монастир. Акварель Федора Солнцева, 1843 рік.
Чого ж Кирилівський монастир варто цінувати більше? Справа в тому, що Кирилівська церква — один із лічених храмів, який не просто зберігся із часів Київської Русі, а практично не змінився. Принаймні ззовні. На відміну навіть від Софії Київської, Кирилівська церква практично не змінювалася з XII століття.
У храмі залишилося близько 800 м² давньоруського стінопису XII століття — одна з найбільших уцілілих збірок монументального живопису Київської Русі.
Не менше цікавого чатує на відвідувачів та вірян і всередині церкви. Там можна побачити старі фрески та фрагменти їх реконструкцій руки Михайла Врубеля. І там же є надзвичайний іконостас, який художник створив спеціально для Кирилівської церкви.