Щороку 22 січня в Україні відзначають День Соборності – свято, яке символізує єдність нашої держави. Ця дата присвячена двом історичним подіям: проголошенню першої незалежності, а також підписанню Акту злуки УНР та ЗУНР.
Що відомо про історію свята та як його заведено відзначати – в матеріалі KyivTime.
Що таке День Соборності
Українці, які через історичні події опинилися розділеними між різними державами, завжди прагнули до єдності та суверенності. Ці прагнення ще більше посилилися в період революційних подій 1848-1849 років, відомих як "Весна народів", а важливим осередком національного об’єднавчого руху стала Галичина.
10 травня 1848 року Головна Руська Рада, перша політична українська організація у Галичині, у своєму маніфесті проголосила єдність 15-мільйонного українського народу. Вона наголошувала також на єдності українських земель, поділених між Австрійською та Російською імперіями, і виступала за підтримку національних прав інших поневолених народів.
Однак реальний шанс для здобуття незалежності українці отримали лише через кілька десятиліть, у період Першої світової війни (1914-1918 років) та революційних змін у Російській імперії.
Серед ключових ініціаторів національно-визвольного руху виступила Українська Центральна Рада (УЦР), яка спершу виконувала роль представницького органу, а згодом перебрала на себе функції парламенту. До складу цієї ради увійшли представники Товариства українських поступовців (ТУП) та Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Формальним днем заснування Української Центральної Ради вважають 17 березня 1917 року.
Спочатку погляди членів УЦР щодо майбутнього розвитку України не були одностайними. Прихильники незалежності, очолювані Миколою Міхновським, наполягали на повному відокремленні України, тоді як члени ТУП пропонували ідею автономної республіки у складі реформованої Російської держави. Попри розбіжності, членам Ради вдалося знайти компроміс і створити єдиний представницький орган. Очільником УЦР став видатний історик Михайло Грушевський.
Основні документи, які ухвалювала Українська Центральна Рада, називалися Універсалами. Загалом їх було чотири, і кожен з них визначав ключові етапи становлення української державності:
- Перший Універсал (23 червня 1917 року): проголошено автономний статус України у складі Росії. Також наголошував, що джерелом влади в новоствореній автономії є народ;
- Другий Універсал (16 липня 1917 року): передбачав, що остаточне рішення щодо форми автономії України залишиться за Росією. Фактично документ став кроком назад у боротьбі за самостійність;
- Третій Універсал (20 листопада 1917 року): оголошував заснування Української Народної Республіки (УНР). Втім, попри це незалежність не декларувалася. Уся влада передавалася Українській Центральній Раді та Генеральному Секретаріату, який виконував роль уряду.
Четвертий Універсал було ухвалено вночі 24 січня 1918 року під час засідання Малої Ради Української Центральної Ради. Документ визначив чотири ключові напрями для подальшої діяльності УНР:
- проголошення незалежності УНР: Універсал офіційно заявив про самостійність і суверенітет Української Народної Республіки;
- укладення миру з Центральними державами: Раді Народних Міністрів доручалося розпочати переговори та підписати мирну угоду з країнами Четверного союзу;
- оголошення оборонної війни проти більшовицької Росії: документ визначав необхідність захищати землі від агресії більшовиків;
- встановлення засад внутрішнього розвитку: Універсал визначив основні принципи соціально-економічного устрою в УНР та кроки для припинення військових дій з Центральними державами.
Під час голосування Четвертий Універсал підтримали 39 депутатів УЦР, проти висловилися четверо, а ще шестеро утрималися.
На той час національний рух значно посилився і в Галичині. Так, 18 жовтня 1918 року у Львові було створено Українську Національну Раду, яку очолив Євген Петрушевич. Рада взяла на себе керівництво в регіонах Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, оголосивши про утворення української держави. Згодом, 13 листопада 1918 року, ця новостворена держава отримала офіційну назву - Західноукраїнська Народна Республіка.
Вже за короткий час, 1 грудня 1918 року, у Фастові було підписано Предвступний договір між представниками Української Національної Ради та Директорією УНР, а 3 січня 1919 року, у місті Станіслав (теперішній Івано-Франківськ) представники Української Народної Республіки та ЗУНР ухвалили рішення про об'єднання двох республік.
Українська Національна Рада розпочала формування делегації, яка мала вирушити до Києва для остаточного оформлення всіх необхідних документів.
Історична подія відбулася 22 січня 1919 року, у першу річницю проголошення IV Універсалу. Однак незалежність об'єднаної держави виявилася недовговічною. Уже в 1921 році, через політичну нестабільність, її територія знову була поділена. Частина відійшла до Радянської Росії та Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), які згодом стали складовими СРСР, а інша частина опинилася під контролем Польщі.
Попри те, що українській державі тоді не вдалось зберегти свою незалежність, Акт Злуки 1919 року став подією чималого значення для історичної пам'яті нашого народу. Документ закріпив у суспільно-політичній свідомості ідею України як єдиної та соборної держави.
Коли День Соборності України
Офіційно День Соборності України було запроваджено у 1999 році за указом тодішнього президента Леоніда Кучми. Проте у 2011 році президент-утікач Віктор Янукович замінив його Днем Соборності та Свободи України.
Раніше День Свободи відзначали 22 листопада. Його було запроваджено у 2005 році президентом Віктором Ющенком на честь річниці Помаранчевої революції. Однак, об'єднавши це свято з Днем Соборності в нове – День Соборності та Свободи України, Янукович фактично скасував обидва попередні. Вже 13 листопада 2014-го президент Петро Порошенко відновив День Соборності, повернувши йому статус окремого свята, яке відзначається 22 січня.
Хоча День Соборності України має статус офіційного свята, він не належить до числа державних вихідних днів.
Живий ланцюг на День Соборності
Перше офіційне святкування Дня Соборності відбулося у 1939-му в місті Хуст, яке тоді було столицею Карпатської України – автономного утворення в складі Чехословаччини. На центральній площі міста зібралося близько 30 тисяч осіб. Учасники тримали синьо-жовті прапори, вшановуючи 20-річчя проголошення соборності України.
21 січня 1990 року, на відзначення 71-ї річниці підписання Акту Злуки, в Україні відбулася масштабна акція, організована Народним Рухом України "живий ланцюг", яка охопила маршрут від міста Івано-Франківськ (через Львів) до Києва. Цей захід продемонстрував прагнення українського народу до єдності та був одним із перших вагомих виступів, спрямованих проти радянського режиму.
Довжина "живого ланцюга" перевищувала 770 кілометрів, а кількість учасників, за різними оцінками, становила від 500 тисяч до 3 мільйонів осіб.
Наприкінці 2000-х років в Україні почали відновлювати традицію створення "живих ланцюгів", які символізують згуртованість і єдність українського народу. У період з 2008 до 2011 року акції регулярно проводили в столиці, на мосту імені Євгена Патона. Їхньою метою було символічне з’єднання правого та лівого берегів річки Дніпро. Наймасштабніший захід у Києві був у 2011 році, коли до акції приєдналася понад тисяча людей.
Того ж року до організації "живих ланцюгів" долучилося чимало громадських організацій, зокрема "Відсіч", "Молода просвіта", "Національний альянс", Молодіжний націоналістичний конгрес і студентський туристичний клуб "Скіфи" Київського національного економічного університету (КНЕУ). 22 січня 2011-го акція охопила понад 20 міст України. Наприклад, у Львові близько п'яти тисяч учасників створили символічний ланцюг єднання, який простягнувся від пам'ятника Тарасу Шевченку до пам'ятника Степану Бандері.
А 22 січня 2022 року, з нагоди 103-ї річниці проголошення Дня Соборності України, учасники двадцять шостої Української антарктичної експедиції разом із французькими науковцями організували символічний "живий ланцюг" в Антарктиді. Ланцюг єднання був створений у сніговому тунелі, який оточував українську антарктичну станцію "Академік Вернадський".