У 1918 році, поблизу залізничної станції Крути, яка розташована приблизно за 130 кілометрів від Києва, група українських студентів змогла на кілька днів стримати наступ армії більшовиків. Ця подія стала символом героїзму, а також самопожертви молодого покоління у боротьбі за незалежність країни.
Що відомо про події тих часів – в матеріалі KyivTime.
Бій під Крутами: дата
Історична битва під Крутами відбулася 29 січня 1918 року.
На початку того року армія більшовиків захопила контроль над кількома губерніями УНР (зокрема Харківською, Катеринославською та Полтавською) і почали активний наступ у бік Києва. Війська просувалися двома основними напрямами. Перша група рухалася залізничною гілкою Харків – Полтава – Київ, а друга наступала з Курська через Бахмач до Києва.
Центральна Рада УНР мала у своєму розпорядженні українізовані підрозділи колишньої російської армії та добровольчі формування. Серед останніх виділялися курінь Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця, загони вільного козацтва, а також Гайдамацький Кіш Слобідської України, що був заснований Симоном Петлюрою. Зрештою ці добровольці й стали опорою Центральної Ради.
З 24 по 27 січня 1918 року тривали запеклі бої за залізничну станцію Бахмач. Українські війська, зазнавши тиску з боку більшовицьких сил, були змушені відступити й закріпитися на станції Крути.
Для підсилення оборони в Крути було направлено особовий склад Першої Української юнацької школи імені Богдана Хмельницького. Підрозділ складався з чотирьох сотень – загалом 400-450 курсантів і близько 20 старшин. До юнаків долучилася перша сотня новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців, яка налічувала від 116 до 130 осіб.
Більшість студентів, які брали участь у бою під Крутами, мали вкрай обмежену військову підготовку та були недостатньо озброєні. До складу українських сил приєдналися також близько 80 добровольців із підрозділів місцевого Вільного козацтва, які діяли в Ніжині. Вони долучилися до курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів, формуючи спільну оборону.
За різними оцінками, станом на 29 січня 1918 року на станції Крути перебувало до 520 українських бійців. У їхньому розпорядженні було до 16 кулеметів і одна гармата, що була встановлена на залізничній платформі.
Протягом дня 29 січня 1918-го українські воїни героїчно обороняли станцію, вступивши у бій із більшовицькими військами, чисельність яких, за даними більшості джерел, сягала 4800 осіб. До складу ворожих сил входили добре озброєні загони, включно з артилерією та 400 балтійськими матросами.
Через значну перевагу противника українські воїни до настання сутінків організовано почали відступати до своїх ешелонів. Але під час цього відступу 27 студентів і гімназистів, які перебували в резерві, потрапили в полон. Наступного дня їх жорстоко стратили – розстріляли або замучили.
За сучасними оцінками, втрати українських сил у бою під Крутами становили від 70 до 100 загиблих. Зокрема 37-39 осіб загинули безпосередньо під час бою або були розстріляні після потрапляння в полон. Серед полеглих були студенти й гімназисти.
Своїм героїчним опором під Крутами юнаки змогли затримати просування більшовицьких військ на чотири дні. Цей час мав важливе значення, адже дозволив УНР завершити переговори та підписати Брест-Литовський мирний договір – угоду, яка стала першим міжнародним актом, що офіційно визнавав незалежність України на світовій арені.
Факти про бій під Крутами
Завдяки підписанню Брестського мирного договору, УНР отримала військову підтримку з боку Німеччини та Австро-Угорщини.
Загалом події Української революції яскраво продемонстрували, що без власної боєздатної армії державність не може існувати. Героїзм і самопожертва бійців залишили глибокий слід в історії. Їхній подвиг часто порівнюють із мужністю захисників Донецького аеропорту під час російсько-української війни. Саме тому в публіцистиці героїв Крут нерідко називають "першими кіборгами".
Стратегічний прорахунок УНР
Водночас, як пише NV, бій під Крутами став трагічною сторінкою в історії, багато в чому через помилку у військовій стратегії. Командування не передбачило того, що головний удар більшовицьких сил буде завдано саме в тому районі.
На початку 1918 року основні сили Червоної гвардії, які складали найбільш боєздатний контингент більшовицького війська, здійснювали наступ на Київ із напрямку Харкова. Війська рухалися залізницею через Полтаву під командуванням Михайла Муравйова. Цей загін складався переважно з червоногвардійців. Київське керівництво, своєю чергою, в січні 1918 року перекинуло туди свої найкращі та найдосвідченіші ударні підрозділи як підкріплення.
Однак Муравйов зробив несподіваний тактичний "хід конем". Він перенаправив свої війська через Прилуки до залізничної станції Бахмач, плануючи завдати удару по військах УНР із Чернігівського напрямку. Одночасно він планував об’єднатися з іншою більшовицькою колоною, яку очолював Рейнгольд Берзін. Ця група, що складалася переважно з колишніх солдатів фронту, була значно менш мотивованою і намагалася просуватися до Києва з боку Гомеля через Бахмач.
Наступ більшовицьких військ просувався повільно, і до цього моменту його вдавалося стримувати зусиллями старшокурсників Першої Української юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького, які захищали підступи до Києва.
Українські юнкери утримували оборонні позиції поблизу міста Бахмач із середини грудня 1917 року, однак тривала оборона значно виснажила їхні сили. У другій половині січня 1918 року, не отримавши підкріплення чи ротації та не маючи інформації про плани Муравйова, значна частина захисників вирушила до Києва для короткого відпочинку. У Бахмачі залишилася лише нечисленна група оборонців, що продовжувала утримувати позиції.
Невдовзі військове керівництво УНР наказало юнкерам повернутися на оборонні позиції до Бахмача. До них також дозволили приєднатися Студентському куреню.
Історики вважають, що керівництво вважало Чернігівський напрямок як відносно безпечну ділянку фронту, тому й ухвалило рішення про перекидання на ці позиції юнацьких підрозділів.
День пам’яті Героїв Крут
У 1931 році, до 13-ї річниці бою під Крутами, на Другій конференції львівського студентства було ухвалено рішення проголосити роковини цієї події українським всестудентським святом. Учасники конференції також запровадили традицію одноденного голодування, яке щороку проводилося до 1939 року як вияв пам’яті та шани до полеглих героїв.
Вшанування пам'яті героїв, які брали участь у битві під Крутами, в Україні започаткували у 2003 році. Згодом, 29 січня 2007 року, тодішній президент України Віктор Ющенко підписав указ, що закріплює офіційний статус цієї дати як Дня пам’яті Героїв Крут.
Хибна дата бою?
Сучасні історики припускають, що бій під Крутами відбувся 30 січня 1918 року, а не 29-го, як зазначено в багатьох історичних джерелах. Помилкова дата закріпилася через публікації в радянській пресі, де повідомлялося, що більшовики зайняли станцію Крути саме 29 січня. Однак існує ймовірність, що російські червоногвардійці могли помилково переплутати станцію Крути із сусідньою станцією Плиски, де також точилися бої у ті дні.
Історики про бій під Крутами
Науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук Віталій Скальський зазначав, що трагічність бою під Крутами почала усвідомлюватися вже в березні 1918 року. Саме тоді з'явилися перші повідомлення про події, які розгорнулися на цій ділянці фронту.
Скальський розповідав, що у 1918 році під час похорону загиблих під Крутами критика тодішньої влади була особливо гострою. Лунали висловлювання про те, що жертва була марною, але це була реакція на свіжу й болючу рану того часу.
Історик і директор Музею Української Народної Республіки Олександр Кучерук вважає, що хоча бій під Крутами й завершився поразкою, він став трагічною перемогою, дух якої залишається незнищенним. За словами історика, згадку про цей бій неможливо ні применшити, ні стерти. Він був, є і залишатиметься в історичній пам’яті.
З моменту бою у 1918 році його сприйняття змінилося. Водночас різні інтерпретації та суперечки навколо цієї події, за словами Кучерука, є природним проявом демократичного суспільства.
Міфологізована сторінка історії
Як писав краєзнавець Станіслав Цалик, бій під Крутами є однією з найбільш міфологізованих сторінок в історії нашої країни. По-перше, це пов’язано з браком достовірних документальних даних, що стосуються кількості залучених військ, ходу бойових дій та числа втрат. Основним джерелом інформації залишаються переважно спогади.
З одного боку, такі мемуари можуть стати цінним доповненням до сухих архівних матеріалів, додаючи їм живих деталей і цікавих моментів. Але з іншого спогади є суб’єктивними за своєю природою.
По-друге, причиною міфологізації стала тривала заборона обговорення цієї теми в радянській Україні. Спогади учасників бою та аналітичні статті на цю тему публікувалися виключно в емігрантських виданнях за кордоном. Після здобуття Україною незалежності, ці матеріали почали масово перевидавати всередині країни, причому часто без критичного аналізу їхньої достовірності.