Сьогодні Україна святкує День Незалежності. Це головне свято державності, значення якого у часи війни відчувається особливо пронизливо. Шлях України до незалежності був довгим. Про це, зокрема, свідчать і окремі адреси Києва. Видання Kyiv Time підготувало свого роду віртуальну екскурсію адресами незалежності в Києві.
Будинок Української Центральної Ради — Володимирська, 57
Починати нашу екскурсію будемо з будинку, який має мало стосунку до подій 1991 року, втім в історії здобуття незалежності його роль доволі значна.
На початку XX століття відомий київський підприємець і меценат Семен Могилевцев профінансував будівництво Педагогічного музею. Величну будівлю зі скляним куполом звели за проєктом архітектора Павла Альошина. Вона мала стати великим освітнім осередком, а її спорудження було пов'язане з 50-річчям скасування кріпосного права.
А вже в березні 1917 року у Києві створили Українську Центральну Раду. Її перші організаційні збори відбувалися за адресою Володимирська, 42, у приміщенні українського клубу "Родина", але незабаром Рада переїхала до величного Педагогічного музею — у будинок №57. Саме цю адресу історія закарбувала як один із головних політичних центрів українського руху часів революції.
У січні 1918 року Центральна Рада ухвалила IV Універсал, яким Українську Народну Республіку проголосили самостійною державою. Так лише за кілька місяців Центральна Рада пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежності УНР.
І так, цей будинок пам’ятає Михайла Грушевського — видатного історика, одного з головних діячів Української революції та голову Української Центральної Ради. Саме під його керівництвом Центральна Рада пройшла шлях від українського представницького органу до парламенту незалежної УНР.
Готель "Савой" — Хрещатик, 38
Наступної адреси нашої віртуальної екскурсії фактично не існує, але збереглося місце, де у 1917 році був розташований готель "Савой". Саме туди восени 1917 року переїхав Генеральний секретаріат Центральної Ради.
Саме тут працював Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком — фактично перший уряд новітньої України. До його складу входили генеральні секретарі, які відповідали за внутрішні, фінансові, військові, земельні та інші справи. Зокрема, військовими справами в першому складі уряду опікувався Симон Петлюра.
Після ухвалення IV Універсалу та проголошення незалежності УНР Генеральний секретаріат отримав нову назву — Рада Народних Міністрів. Таким чином, звичайний київський готель певний час фактично виконував функцію урядової будівлі незалежної Української Народної Республіки.
Побачити "Савой" сьогодні неможливо. Будівлю було зруйновано у вересні 1941 року разом зі значною частиною забудови Хрещатика. На її місці після війни сформувалася нова забудова, і сьогодні тут розташована будівля Київської міської ради за адресою Хрещатик, 36.
Резиденція Павла Скоропадського — Інститутська, 40
Навесні 1918 року Києвом та й усією Україною знову прокотилися зміни. Центральну Раду було фактично усунено від влади, натомість почалася доба гетьмана Павла Скоропадського та Української Держави.
Гетьманська резиденція розташовувалася на Інститутській, 40 — у колишньому будинку київського генерал-губернатора. Саме звідси Скоропадський керував державою протягом трохи більше семи місяців — від кінця квітня до грудня 1918 року.
Період Гетьманату був коротким, але надзвичайно насиченим. За Скоропадського розбудовували державний апарат, дипломатичну службу та українські збройні сили, було засновано Українську академію наук, відкривали українські університети, створювали Національну бібліотеку та інші державні й культурні інституції.
Історія Гетьманату в Києві закінчилася так само стрімко, як і почалася. У грудні 1918 року війська Директорії увійшли до столиці, а Павло Скоропадський зрікся влади та залишив Київ.
Софійська площа — місце проголошення Акта Злуки
Наступна адреса нашої екскурсії — фактично ціла площа. 22 січня 1919 року Софійська площа стала місцем однієї з найбільш символічних подій в історії української державності — урочистого проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Дата була обрана невипадково: рівно за рік до цього, 22 січня 1918 року, IV Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР.
Урочистості відбувалися перед Софійським собором. Площу прикрасили українськими прапорами, тут зібралися представники влади, військові, духовенство та тисячі киян. Представник Західноукраїнської Народної Республіки Лонгин Цегельський зачитав грамоту Української Національної Ради про об'єднання, після чого член Директорії Федір Швець оголосив Універсал Директорії УНР.
Акт проголошував об'єднання українських земель, які протягом століть перебували у складі різних держав, в одну державу. Утім, через війни та складну політичну ситуацію повноцінно реалізувати це об'єднання тоді не вдалося.
Через десятиліття саме ідея соборності стала одним із важливих символів українського руху за незалежність. А Софійська площа залишилася місцем, яке безпосередньо пам'ятає публічне проголошення єдності українських земель.
Жовтневий палац — осередок київських шістдесятників
Між подіями Української революції та проголошенням незалежності у 1991 році минуло понад 70 років. Значну частину цього часу будь-які спроби говорити про незалежну Україну радянська влада жорстко переслідувала. Втім, у 1960-х роках у Києві з’явилося нове покоління української інтелігенції, представників якого сьогодні ми називаємо шістдесятниками.
Одним із головних місць їхніх зустрічей став Жовтневий палац. На початку 1960-х тут отримав приміщення Клуб творчої молоді "Сучасник", очолюваний режисером Лесем Танюком. З 1962 року клубу надали кімнату №13, яка поступово перетворилася на один із центрів нового культурного життя Києва.
Тут проводили літературні вечори, виставки, театральні постановки, лекції з історії України, згадували репресованих українських митців. З діяльністю клубу були пов’язані Іван Світличний, Іван Дзюба, Алла Горська, Василь Симоненко, Микола Вінграновський та інші представники нового покоління української культури.
Спочатку діяльність клубу була передусім культурною, а не політичною. Однак повернення до української історії, мови та заборонених імен дедалі більше суперечило радянській системі. Клуб опинився під пильним наглядом влади, а у 1964 році його діяльність фактично припинили.
Київський політехнічний інститут — місце народження Народного руху України
Наступна точка нашої екскурсії переносить нас одразу в кінець 1980-х років. Радянський Союз ще існував, до проголошення незалежності України залишалося майже два роки, але в Києві вже формувався масовий політичний рух, який невдовзі стане одним із головних рушіїв боротьби за незалежність.
8–10 вересня 1989 року в конференц-залі Київського політехнічного інституту відбувся Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. У ньому взяли участь понад тисяча делегатів з різних регіонів України. Головою новоствореної організації обрали поета Івана Драча.
Назва "за перебудову" була характерною для того часу. Організація виникала ще в умовах радянської системи, однак дуже швидко Народний рух перетворився на одну з головних політичних сил, які виступали за демократизацію та відновлення державної незалежності України.
Саме Рух організовував масові акції, які показали, наскільки потужним став український національно-демократичний рух. Однією з найвідоміших став "живий ланцюг" 21 січня 1990 року, коли сотні тисяч людей вийшли на шлях від Івано-Франківська через Львів до Києва на знак єдності українських земель.
Уже в 1990 році представники демократичних сил сформували у Верховній Раді опозиційну Народну Раду. Від культурного та дисидентського спротиву попередніх десятиліть Україна переходила до відкритої політичної боротьби. До проголошення незалежності залишалося менше двох років.
Київрада — Хрещатик, 36
Наступна адреса нашої екскурсії нам уже знайома. Саме на місці, де колись стояв готель "Савой", сьогодні розташована будівля Київської міської ради. І вже наприкінці радянської доби ця адреса знову опинилася в історії боротьби за незалежність України.
24 липня 1990 року біля Київради на Хрещатику, 36 підняли український синьо-жовтий прапор. На той момент Україна все ще залишалася радянською республікою, а до проголошення незалежності залишалося ще 13 місяців.
Події розпочалися на Софійській площі, де синьо-жовтий стяг освятили, після чого багатотисячна колона понесла його центром міста до Хрещатика. За даними київської влади, того дня у центрі столиці зібралося близько 200 тисяч людей.
О 19:00 синьо-жовтий прапор підняли на флагштоці біля Київради. Це стало однією з найбільш символічних подій останнього року існування радянської України: національний прапор повернувся у публічний простір столиці ще до того, як став державним прапором незалежної України.
Цікаво, що стяг, який того дня підняли на Хрещатику, зберігся. Сьогодні він перебуває у Національному музеї історії України як історична реліквія.
Верховна Рада — Грушевського, 5
І ось ми дійшли до головної адреси нашої екскурсії — вулиця Грушевського, 5. Саме тут розташована будівля Верховної Ради України, яка стала місцем ухвалення двох документів, що фактично визначили народження сучасної незалежної України.
Перший важливий крок було зроблено 16 липня 1990 року. Того дня Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. За документ проголосували 355 депутатів, четверо були проти, один утримався.
Україна на той момент усе ще залишалася у складі СРСР, тому Декларація ще не означала проголошення незалежності. Втім, документ закріплював принципово важливі речі: право української нації на самовизначення, верховенство влади республіки на її території, економічну самостійність, власне громадянство, територіальну недоторканність, право на власні Збройні сили та самостійність у міжнародних відносинах.
Фактично це був юридичний фундамент майбутньої незалежної держави. Показово, що одразу після ухвалення Декларації 16 липня було проголошено Днем незалежності України. Тому першу річницю незалежності Україна відзначала ще 16 липня 1991 року — за місяць до подій, які назавжди перенесли День Незалежності на 24 серпня.
А будівлі на Грушевського, 5 залишалося чекати трохи більше року, щоб стати місцем події, після якої історія України змінилася остаточно.
Верховна Рада — 24 серпня 1991 року
До головної події в історії цієї будівлі залишалося трохи більше року. 19 серпня 1991 року у Москві розпочалася спроба державного перевороту: представники радянського керівництва створили Державний комітет з надзвичайного стану — ДКНС. Уже 21 серпня путч провалився, а через три дні у Києві зібралася позачергова сесія Верховної Ради УРСР.
24 серпня засідання парламенту тривало практично весь день. А під стінами Верховної Ради тим часом збиралися тисячі людей із синьо-жовтими прапорами, які вимагали проголошення незалежності України.
О 17:57 депутати проголосували за постанову про проголошення незалежності України. Рішення підтримав 321 депутат. А вже о 18:00 відбулося історичне голосування за сам Акт проголошення незалежності України: 346 депутатів проголосували "за", один — "проти", троє утрималися.
Від цього моменту Україна проголошувалася незалежною демократичною державою, а на її території мали чинність виключно Конституція і закони України. На 1 грудня було призначено всеукраїнський референдум, який мав підтвердити Акт проголошення незалежності.
Того ж дня до сесійної зали внесли великий синьо-жовтий прапор. В’ячеслав Чорновіл запропонував внести стяг, з яким українці перебували біля російського Білого дому під час серпневого путчу, та підняти національний прапор України над парламентом. У зал прапор внесли 24 серпня, а над будівлею Верховної Ради синьо-жовтий стяг підняли дещо пізніше — 4 вересня 1991 року.
Так будівля на Грушевського, 5 стала головною адресою сучасної української незалежності. Шлях, який у нашій екскурсії почався з Центральної Ради на Володимирській у 1917 році, через 74 роки привів до сесійної зали Верховної Ради.
Майдан Незалежності — нова назва для нової України
Остання точка нашої екскурсії з’явилася на карті незалежної України буквально через два дні після її проголошення.
До 1991 року головна площа Києва мала зовсім іншу назву — площа Жовтневої революції. Але вже 26 серпня 1991 року, через два дні після ухвалення Акта проголошення незалежності України, її перейменували на Майдан Незалежності. Разом із площею нову назву отримала й розташована під нею станція метро.
Так одна з головних площ радянського Києва майже одночасно з народженням незалежної держави отримала нове ім’я.
На цьому історія Майдану як символу незалежності лише починалася. У наступні десятиліття саме ця площа неодноразово ставала місцем масових політичних акцій та подій, які змінювали сучасну Україну.
Утім, для нашої екскурсії важливо повернутися саме в серпень 1991 року. Шлях, який ми почали на Володимирській, 57, де Центральна Рада ухвалювала рішення про українську державність на початку ХХ століття, завершився у самому центрі Києва — на площі, яка отримала ім’я Незалежності.