Павло Тичина й Київ: цікаві факти про життя поета

23 січня 2026-го виповнюється 135 років від дня народження поета Павла Тичини. Багато років він провів у Києві, і нині на його честь у столиці є музей-квартира. 

Тож KyivTime розповідає, чим запам’яталося неоднозначне життя митця.

Павло Тичина: біографія

Тичина народився 11 січня (23 січня за новим стилем) 1891 року в селі Піски Чернігівської губернії. Родина жила бідно й була дуже великою: окрім Павла, в сім'ї зростали ще 12 дітей.  

Мати майбутнього поета, Марія Савицька, була м'якою, тоді як батько, Григорій Тичина, мав доволі суворий характер. Останній працював сільським псаломщиком й вчителем. Через це, як згадував Павло, в їхньому будинку часто збиралися учні батька.

Початкову освіту Тичина здобував у земській школі рідного села. Неабияку роль у розвитку майбутнього поета відіграла його перша вчителька. Саме вона помітила в хлопця потяг до навчання та таланти. Також Тичина навчався в Чернігівському духовному училищі.

У 1906-му поет написав свій перший вірш - "Синє небо закрилось…", але так і не завершив його. 

Після училища він вступив до семінарії, де навчався малювання у графіка та живописця Михайла Жука, який, до речі, сприяв тому, аби Тичина увійшов до кола чернігівської інтелігенції. Він же познайомив поета із видатним письменником Михайлом Коцюбинським. Останній пізніше передав історику Михайлу Грушевському зошит із роботами поета, що дозволило побачити світ віршу "Ви знаєте, як липа шелестить".

"Ви знаєте, як липа шелестить

у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…

"Я твій" — десь чують дідугани,

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!"

Життя в Києві

У період з 1913 по 1917 роки поет навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але так й не завершив його. Паралельно працював редактором відділу оголошень у газеті "Рада", а також технічним секретарем редакції журналу "Світло". У цей самий період входив до Чернігівського самостійницького братства, яке у 1916-му відрядило його до Києва для налагодження зв'язків з іншими самостійницькими групами.

Згодом поет працював у різних газетах і журналах. Також очолював українську секцію Всеукраїнського видавництва та обіймав посаду завідувача літературної частини Першого державного драматичного театру УРСР.

В часи Української революції 1917-1921 років світ побачила відома збірка поезій Тичини "Сонячні кларнети", яка вирізнялась унікальним стилем поета - кларнетизмом. За його життя збірка перевидавалась чотири рази. 

Тичина про радянську владу

У 1923-му письменник переїхав до Харкова, де працював у журналі "Червоний шлях", а також входив до новоствореної спілки пролетарських письменників України "Гарт". Через пару років він увійшов до літературного об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), серед членів якої були й колишні "гартівці".

 Чималий вплив на поета мав арешт його брата Євгена, регента хору, якого звинувачували в "українізації церкви". Втім, Тичині тоді вдалось врятувати його, домовившись зі слідчими й письмово зобов’язавшись, що той не виїжджатиме без спеціального дозволу.

Вже у середині 1920-х поезія письменника набуває "радянського" та "ідеологічно правильного" характеру. Ба більше, через декілька років драматург Олександр Олесь публічно дорікнув йому за це у своєму вірші "І ти продався їм, Тичино…":

"І ти продався їм, Тичино,

І ти пішов до москаля?

О, бідна мати, Україно,

В журбі головонька твоя.

В кривавім морі по коліна

Стоїть без сорому в очах

Поет, колишній наш Тичина,

І прославляє смерть і жах.

Прилюдно б'є катам поклони,

Катів виспівує в піснях.

А з-під землі ідуть прокльони

Борців, розп'ятих на хрестах.

Іудо, ти шляхетний жиде,

Пішов, повісивсь в самоті.

Павло Тичина… цей не піде –

Він сам розіпне на хресті".

Однак близькість до партійних кіл відкрила Тичині шлях до стрімкої кар’єри. З 1929 року він став дійсним членом Академії наук УРСР, очолював Інститут літератури АН УРСР і здобув ступінь доктора філології. Зокрема обіймав посаду міністра освіти УРСР, обирався депутатом, був головою Верховної Ради УРСР й не тільки. 

У той період поет писав вже зовсім інакше. Показовою є історія вірша "Партія веде", написаного у 1933 році. За словами письменника та публіциста Івана Цюпи, того ж року роботу Тичини відхилив один із дитячих журналів, назвавши її невдалою. Втім, за збігом обставин вірш потрапив до рук кореспондента московської газети "Правда", який тоді працював у Харкові над матеріалом про Україну. У результаті роботу опублікували в газеті, після чого вона швидко набула статусу хрестоматійної та стала символом радянської літератури.

Популярності набула народна творчість про Тичину:

"Тичина славний наш поет,

він також ходить у клозет,

та він не сам туди іде –

його все партія веде".

Окремо, у контексті біографії Тичини варто згадати його дружину Лідію, а також її матір Катерину. Остання брала на себе всі побутові справи, аби поет мав змогу зосередитися на творчості. З Лідією ж поет одружився лише через 23 роки після знайомства. За весь час разом їхні стосунки пройшли через чимало труднощів і випробувань. Зокрема, деінде згадуються й численні романи письменника. 

Пішов з життя поет 16 вересня 1967 року. Його поховали на Байковому кладовищі.

Павло Тичина: цікаві факти

Враховуючи насичене життя поета, його біографія містить чимало цікавих та маловідомих фактів: 

1. Першу вчительку Тичини звали Серафима Морачевська. Свого часу він навіть присвятив їй поему, назвавши її ім’ям. Робота залишилась незавершеною. 
2. Поет дуже любив читати. Його особиста бібліотека налічувала близько 21 тисячу книг й вважається однією з найбільших приватних бібліотек в Україн.
3. Письменник хворів на цукровий діабет. Коли його питали про причини захворювання, він іронічно відповідав, що у кота в клітці, поруч з яким постійно гавкає пес, також буде ця хвороба.
4. Свої твори писав виключно простим олівцем. Шкодував, що свого часу не обрав шлях художника.
5. Самостійно опанував близько 20 мов, серед яких турецька, арабська, вірменська, грузинська та інші.
6. Вислів "премія від міністра" з’явився саме завдяки Тичині. Так він називав невелику фінансову допомогу, яку вручав викладачам і директорам під час прийомів. Останні ж не знали, що ці кошти не були закладені в бюджеті й поет насправді ж роздавав гонорар за свою збірку.
7. До одягу відносився доволі примхливо. Сорочки носив навипуск і з розстібнутим коміром, взуття обирав лише чорне, головні убори майже не носив, а коверкотове пальто вважав надто "шикарним". Втім, з часом його стиль змінився, оскільки статус посадовця вимагав більш стриманого вигляду. Тоді ж у гардеробі з’явилися костюми та краватки.
8. Після смерті для увіковічення пам’яті письменника створили його посмертну маску. Роботу доручили скульптору Івану Макогону, який зафіксував не лише обличчя, але й руки Тичини.
9. Поет був лауреатом Сталінської премії, кавалером 5 орденів Леніна та мав низку інших державних нагород.
10. У Києві працює Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини (вул. Терещенківська, буд. 5, кв. 1, 3), а в селі Піски Чернігівської області – Пісківський історико-меморіальний музей Павла Тичини. В останньому облаштовані понад 1,5 тисячі експонатів, серед яких також особисті речі письменника й не тільки.