Погляд: Політика Польщі щодо України – дурість, саботаж або агентура

Публіцист Едвін Бендик з тижневика “Polityka” у своєму блозі пише, що східна політика за часів правління PiS — дурість, саботаж або навіть агентура.

Особливо це стосується українського напрямку. Автор згадує коментар виданню “Super Express” Яна Ольшевського, колишнього прем’єр-міністра Польщі.

“Злочин Степана Бандери проти польської держави був лише один. І ті, хто сьогодні охоче говорять у Польщі про «бандеризм», найчастіше про нього забувають. Цей злочин — це організований в 1934 році замах на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького”, — сказав Ольшевський. Степан Бандера був засуджений до смертної кари і, як вважає політик, добре, що вирок не було виконано.

“Дуже добре, що так сталося. Тому що Бандера зіграв потім надзвичайно важливу роль в історії боротьби українців за незалежність”, — додав Ольшевський. Окрім того, колишній прем’єр заявив, що Бандера не відповідає за трагедію на Волині.

Бендик пише, що Ольшевський пояснив тонкощі української історії, про які слід знати, принаймні тим, хто хоче зробити історію політичною темою. В іншому випадку, читаємо в тексті, це готовий сценарій катастрофи. Достатньо регулярно читати українську пресу, щоб зрозуміти, як швидко втрачається те, що було напрацювано чвертю століття.

Повертається образ Польщі, яка не в змозі розстатися зі своїм імперським ресентиментом. “Чи в слід за риторикою будуть спроби асиміляції українців, які емігрували до Польщі? А, можливо, наступний етап — територіальні претензії?”, — запитує автор.

Відповідь на питання, кому і для чого це все потрібно, можна знайти в аналізі публіциста Мирослава Чеха. В тексті для видання “Gazeta Wyborcza” про зміни до закону про ІНП, Чех звернув увагу на роки діяльності “злочинного українського націоналізму” в законі — це 1925—1950. Чому така цензура? У автора є відповідь на це питання.

“Колишній прем’єр Ян Ольшевський назвав зв’язок в законі про Інститут національної пам’яті польсько-єврейського та польсько-українського питання щось «між одержимістю та диверсією». Одержимості там немає, адже вписати в закон 1925 рік міг лише той, хто знає радянські архіви і хто турбується про інтереси російських служб. Це також не диверсія, оскільки закон є результатом запланованих, довготермінових і відкритих дій”, — цитує Чеха автор блогу.

Едвін Бендик також зазначає, що Ярослав Качиньський усвідомлює, що відбувається, тільки нічого не може з цим зробити, адже його влада залежить від електорату, який емоції на фоні історичної пам’яті ставить вище за національні інтереси.

При цьому, важко звинувачувати електорат в емоційності, особливо, коли ці емоції ще й використовуються російськими агентами. З цього теж може виникати, яка є слабкою влада лідера Права та справедливості, який, щоб зберегти лідерство партії, мусить поступатися у ключових питаннях для стратегічної безпеки.

Окрім цього, на жаль, може бути ще одна інтерпретація — те, що відбувається у стосунках Польщі та України — це частина якогось плану. Можливо, він не виник у голові Качинського, але він дає на нього згоду. Що це може бути за план? Єдина відповідь, яка з’являється на горизонті — зближення з Росією як основа майбутньої геополітичної стратегії Польщі.

Джерело

  • 28
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    28
    Shares


ПРИЄДНУЙТЕСЯ!
Наш Фейсбук: facebook.com/kyivtime.in.ua
Наш Телеграм: t.me/kyivtime_co_ua
Наш Твіттер: twitter.com/kyivtime

За темою:

Leave a Comment