Едуард Юрченко: Єдиний захист від цього бруду – сатира й іронія

Сьогодні ми зустрічаємося з письменником Едуардом Юрченком, який у вільний від творчості час підробляє адвокатом – він провідний партнер у великій міжнародній юрфірмі.

До цього часу пан Едуард написав уже шість книжок, і всі вони вирізняються серед українського книжкового моря впізнаваним авторським стилем, саркастичним поглядом на реалії життя і глибокими філософськими роздумами в текстах.

Едуард Юрченко: Єдиний захист від цього бруду – сатира й іронія - image eduard1 on https://kyivtime.co.ua
Едуард Юрченко
Едуард Юрченко народився на Дніпропетровщині. Після закінчення металургійного технікуму два роки носив модний на той час одяг кольору хакі – півроку служив в «учебці» в Євпаторії, далі захищав радянську батьківщину на території Німеччини.

Після армії вирішив вступати до Київського університету імені Тараса Шевченка на найпопулярніший факультет – юридичний. Втім, саме того року керівництво країни скасувало всі пільги для абітурієнтів, що відслужили строкову службу. Так сталося, що з першого разу не вступив, тож пройшов підготовчий курс і вступив на юрфак наступного року.

З 1999 працює в юриспруденції, а також творить – музику й тексти. 2011 року вийшла його перша книжка «Жерці і фараони» – звідтоді пише регулярно й активно.

«Казка для дорослих» (2012) – бурлескний роман про тогочасне українське життя, в дійових особах якого легко впізнаються Віктор Федорович, Юлія Володимирівна, Владімір Владіміровіч і багато інших політичних постатей. «Клініка або Синдром підміни» (2013) у пригодницькій формі розповідає про те, як людина абсолютно неадекватна може легко пролізки до найвищих щаблів влади. «Придурок (історія від першої особи)» (2015) змушує задуматися, чи правильним шляхом рухається наше суспільство, а «Дурократія» розкриває очі на всі маразми як нашого сучасного місцевого самоврядування, так і загалом державної машини.

Отже, з Едуардом Юрченком говоримо про життя, творчість і подальші плани.

 

Вітаю Вас. Ви пам’ятаєте, коли і як відчули потребу писати? Що Вас до цього підштовхнуло?

Радше мені сподобався сам процес. За фахом я юрист. Окрім віршів у молодості й контрактів, меморандумів та позовів я ніколи нічого не писав, і навіть гадки не мав про те, як воно взагалі робиться: що має звалитися людині на голову, щоб вона почала вигадувати чи описувати якісь там події.

З вісімнадцятирічного віку займався музикою. Спочатку закінчив за прискореною програмою музичну школу по класу фортепіано, а пізніше почав вигадувати музику й записувати пісні. Навіть записав два диски. Пізніше разом з аранжувальником В’ячеславом Лещенком вирішили написати й заранжувати мюзикл. Розрахунок був такий: спочатку вигадую музику, пишу пісні, а пізніше знаходжу якесь оповідання, що має стати лібрето майбутнього твору, тим більше, що сюжет мюзиклу не включав в себе чогось неординарного чи не вигаданого людством до мене – особисті стосунки на фоні стрімкої зміни подій. Коли пісні й музика були написані, я не зміг знайти оповідання, яке підходило б до моїх вигадок. Вирішив спробувати написати самотужки – так все й закрутилося. Мені настільки сподобався сам процес, що написаний більше шести років тому мюзикл досі не зібраний в один твір, хоча всі його частини записані й готові до фіналізації. Зате шоста за ліком книжка дописана й готова до передачі в друк.

Ваш стиль – доволі сатиричний. Здебільшого Ви викриваєте різні безглузді сторони наших реалій. Чи маєте Ви сподівання таким чином вплинути на суспільство, протверезити когось, змусити побачити маразми нашого життя?

Я не хочу ні на кого впливати, бо задля того існують цілі легіони журналістів, політтехнологів, психологів, гуру й самозваних месій. Мої книжки навряд чи відкриють щось нове людям старшого віку, а от молодь можуть утримати від помилок, яких моє покоління вже встигло наробити предостатньо. Сарказм у цих книжках, мабуть, випливає з мого фаху – юрист, як і священик, що приймає сповіді, завжди копирсається в чужій брудній білизні. Єдиний захист від цього бруду – сатира й іронія.

Усі Ваші книжки, хоч і впізнаються за авторським стилем, але дуже різні. Можете привідкрити таємницю – це все історії з Вашого життя чи там більше письменницької вигадки?

Всього потроху. Щось з мого життя, щось вигадка, а щось почув від знайомих. Хоча, реалій в моїх оповіданнях, можливо, більше, ніж вигадки. Правда, я їх частенько гіпертрофую задля підсилення наголосу на певних явищах, від чого інколи здаються вигадкою цілком реальні події.

Едуард Юрченко: Єдиний захист від цього бруду – сатира й іронія - image lkA5dIKpDtPuruw7ZG_mJyYs2z9xnoXfoo8kaUUROGsB_O8wsiJyzn17RtnTL9XhUMnhYIJ9hKZ__kPb1LQXWqsq38N_Fnif12lD4I2YjaE on https://kyivtime.co.ua
Едуард Юрченко на презентації роману “Жерці і фараони”

Я знаю, що зараз у Вас готується до друку нова книжка. Про що вона?

Ця книжка, як і решта – про стосунки на тлі певних подій. Це моя друга спроба написати історію від першої особи з намаганням передати внутрішні відчуття і переживання головного героя. За сюжетом оповіді це хлопчик-аутист, який, проживаючи серед звичайних людей, насправді існує в своєму світі за правилами й цінностями, не притаманними світу реальному. Який з цих світів реальніший, має визначити читач – якщо вистачить терпіння дочитати книжку до кінця.

А цей образ — хлопчика-аутиста — з’явився у вас давно? Я веду до того, що останнім часом українська література виходить у річище літератури світової, а там якраз панує тенденція писати про таких, звичайних, але одночасно не дуже звичайних людей — тих-таки аутистів, інвалідів, усебічно дискримінованих…

У своєму житті я лише один раз стикався з дитиною-аутистом, тож інформацію про хворобу і те, яким чином вона протікає, дізнавався з інтернету.  Ідея використання образу хлопчика-аутиста з’явилась випадково і не має під собою ніякого кон’юнктурного підтексту. За задумом головний герой мав відрізнятися від решти образів, що там з’являються. Звичайно, можна було б взяти звичайну людину й наділити її певними рисами, але це не було б переконливо, бо людина, що народжена й живе в матеріальному світі, не може не перейматися матеріальним. Бо інакше вона або свята, або хвора. Враховуючи, що за канонами церкви людина приходить в цей світ вже грішною, то на вибір у мене залишилося не так багато варіантів.

Хто перший читач ваших книжок – чи, можливо, їх кілька?

Першими читачами всіх моїх книжок є дві потужні постаті: дядько моєї дружини Михайло Якович Гречка, колишній розвідник, політичний діяч, філософ і письменник, і добрий знайомий Сергій Степанович Сидоренко, теж колишній працівник розвідки, політик, бізнесмен, заступник керівника енергетичного клубу України «Q-клуб».

Якщо перші читачі радять вам щось змінити в тексті, в сюжеті – ви дослухаєтеся чи наполягаєте на своєму баченні?

Я не вважаю себе професійним літератором чи видатним письменником, тому намагаюся дослухатися до думок своїх перших читачів, редакторів і взагалі розумних людей. Отримавши поради, щось змінюю, щось залишаю в первинному вигляді.

У кількох ваших книжках простежуються явні паралелі з реальними політичними постатями й подіями. Ви не думали попрацювати в жанрі політичного (або іронічно-політичного) детективу?

На щастя, у моєму випадку написання книжок – це  цілковите хобі, що не потребує дотримання якихось дедлайнів, і лишень тому я можу назвати це творчістю, а не роботою.

Мої книжки і є, в деякій мірі,  іронічно-політичними, принаймні, я на це сподіваюся. От хіба що ще не зовсім детективні. Взагалі, на моє глибоке переконання, про політику не можна писати серйозно, бо цирк – і в Африці цирк. Сарказм і іронія дозволяє читачу прибрати шори з очей, а константи – з мізків. Хіба не смішно слухати політика, який живе у величезному будинку багато років безкоштовно, бо друзі дали пожити, на роботу їздить на чужій автівці, бо дали безкоштовно поїздити, а за кордоном зупиняється в готелях з цінником за ніч більшим, ніж місячна зарплатня депутата? А ще смішніше – дивитися, як за цього пройдисвіта голосують люди, що називають себе розумними.

Які у вас літературні вподобання? Що взагалі любите читати?

Мені подобається пригодницька література, але, на жаль, останнім часом читаю не дуже багато через брак часу.

Мабуть, кожного письменника про це питають: які творчі плани маєте?

Насправді – ніяких планів не маю. Пишу, поки пишеться, вигадую музику, поки вигадується, тобто – живу нинішнім днем. Звісно, мені хотілося б, щоб видані книжки масово продавалися, але для цього треба витрачати купу грошей на рекламу і ще більшу купу власного часу на піар, рух до якогось міфічного олімпу. На щастя, у моєму випадку написання книжок – це  цілковите хобі, що не потребує дотримання якихось дедлайнів, і лишень тому я можу назвати це творчістю, а не роботою. Готових сюжетів для майбутніх книжок – близько десяти, але чи дійдуть до того руки, побачимо з часом.

Дякую за цікаву розмову.

Спілкувався Володимир Криницький

  • 98
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
    98
    Shares

ПРИЄДНУЙТЕСЯ!
Наш Ютьюб: youtube.com
Наш Фейсбук: facebook.com/kyivtime.in.ua
Наш Телеграм: t.me/kyivtime_co_ua
Наш Твіттер: twitter.com/kyivtime

За темою: