Стало відомо, скільки буде коштувати світло для киян

Ухвалений півроку тому закон про ринок електроенергії, як випливає з його перехідних положень, реально запрацює через два роки. Однак реформа електроенергетичної галузі в Києві вже стартувала. 

Днями столичний енергетичний монополіст «Київенерго» оголосив про свою реорганізацію: на вимогу нового закону до кінця 2018-го з однієї буде створено дві нові компанії. Перша займатиметься розподілом електроенергії і експлуатацією електромереж, інша – постачанням електрики.

Як реформа ринку електроенергії позначиться на сумах у платіжках киян, «Вечірці» роз’яснив Володимир Євдокімов, радник віце-прем’єра з питань енергетики.

– У нас донині існував дуже вузький ринок електроенергії, – зауважив Володимир Євдокімов на початку розмови. – Ринок з єдиним покупцем – держпідприємством «Енергоринок». Це ДП купує всю електрику і продає постачальним компаніям за тарифами, встановленими НКРЕКП. У Європі, куди ми йдемо, таких ринків немає. У новому законі запроваджується справді ринкова модель відносин – споживачу надається можливість купувати електрику безпосередньо у виробника. 

– Кажуть, що киянам продаватимуть дорогу електроенергію, вироблену на теплоелектростанціях, адже в Києві аж три ТЕЦ… 
– Це неправда. І так не вийде, якби це навіть хтось хотів зробити. ТЕЦ виробляють тільки 40 відсотків всієї української електрики, яка як у нас, так і в Європі, здебільшого працює на покриття пікових навантажень для всіх категорій споживачів.

– Володимире Анатолійовичу, а як зміняться платежі за світло? 
– Важко передбачити, що буде через два роки. Але можу сказати точно: люди платитимуть реальну ціну, яка сформується на ринку. Адже НКРЕКП не встановлюватиме тарифів на електрику. Ринок має сам врегулювати її вартість. Крім того, є інструменти соціального захисту певних категорій населення, якщо ціна буде непосильною для них. Та допоки ринок лише формуватиметься, важко спрогнозувати, які будуть ціни, і як це може вплинути на кінцевого споживача, в першу чергу, на побутового.

– Як можна розвивати конкурентний ринок, коли майже вся електрогенерація перебуває під державною опікою? 
– Навіть у країнах Європи на ринку електрики є великі монополісти. Наприклад, у Франції дві третини електроенергії – з атомних станцій, які перебувають у державній власності. Як і в нас – 55 відсотків виробництва електрики належить державі. Але розвиватиметься конкуренція, яка знижуватиме монопольні ціни.

– До багатоповерхівки на триста квартир – єдина електрична лінія. Припустимо, я хочу в одного виробника купувати ток, а сусід – в іншого. Як технічно ми можемо помиритися на ринку, де один шлях подачі товару? 
– Шлях подачі – це функції розподільчої компанії, яка справді одна, монопольна. Вона у власності має тільки мережі і отримує кошти лише за їх утримання, обслуговування. Ціни за її послуги й надалі регулюватиме НКРЕКП. Але ця компанія мусить надати доступ до своєї мережі всім постачальникам. У одному будинку може бути хоч десять-двадцять постачальників.

– Виходить, що кожен зі споживачів багатоквартирного будинку сам обиратиме, у якого постачальника купувати електрику? 
– Це непроста технологічна схема, але приблизно так. Розрахунки дадуть споживачеві можливість побачити, скільки коштує, власне, сама електрика і обслуговування мереж.

– Значить має бути окрема абонплата за приєднання до мереж, впровадження якої в ході «газової реформи» викликало обурення у населення і політиків? 
– У цій темі потрібно менше політики і популізму. Кожен говорить: я збудував мережу, віддав і нічого не повинен платити. Але ніхто кошти не бере за саму мережу, оплачуються лише послуги з обслуговування цієї мережі, її ремонт, модернізація. Люди, які забезпечують вам надійне постачання електроенергії чи газу, мають отримувати зарплату. А споживач повинен бачити у платіжці все, за що сплачує: ця цифра – сума вартості спожитої електрики як товару, а ця – вартість послуги з транспортування цього товару та утримання в належному стані мережі. Ці різні суми відповідно йдуть в різні компанії.

– У Києві майже сто відсотків будинків із лічильниками тепла. А труби здебільшого – діряві. Чи правильно, що кинулись передусім встановлювати прилади обліку, а не міняти мережі? 
– Щоб починати заходи з енергоощадності, потрібно було спершу порахувати, скільки насправді споживається енергоресурсів. Якщо кінцевий споживач не знає, скільки споживає, то й не розуміє, за що він платить, а, отже, не довіряє рахункам і не намагається економити. За таких умов він ніколи не буде займатися енергозбереженням.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

За темою: