Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Цікавий факт з історії об’єднання Східної і Західної Німеччини навів історик Василь Ткаченко.

Одразу після об’єднання у всій Східній Німеччині вчителі історії були звільнені з роботи і направлені на перекваліфікацію. У такий радикальний спосіб система освіти колишньої підрадянської частини Німеччини була звільнена від панування комуністичної ідеології і переведена на освітні стандарти демократичної країни.

Українській державі незрівнянно важче позбутися радянської спадщини, бо вона містить не лише ідеологічну, а й мовну складову. У Києві вже немає зовнішніх знаків комуністичного режиму – пам’ятників Ленінові, компартійних гасел і комуністичної топонімії. Але постколоніальний стан країни позначено присутністю Російської імперії в багатьох назвах київських ресторанів, кав’ярень, крамниць на кшталт «Пироговая Николай» або «Империя меха» і, головне, – у домінуванні російської мови на столичних вулицях.

Послабити панівні позиції російської мови в комунікативних середовищах столиці та інших міст України досить складно, оскільки зміна мовних звичок потребує від людей певних зусиль, яких далеко не всі в дорослому віці ладні докласти.

Роль шкільної освіти в національній консолідації

Проте, як показує досвід інших народів, що долали мовно-культурну асиміляцію в період становлення власної держави, це цілком реально зробити через відповідне виховання молодшого покоління. Ключовою тут, безперечно, є роль шкільного учителя. Саме вчитель, який, поряд з батьками, є найбільшим авторитетом для дітей, має прищепити учням любов до мови своєї країни і навчити їх повноцінно нею володіти.

Це стосується не лише дітей із родин етнічних українців, а й молодшого покоління представників національних меншин. Адже набуте в середній школі вільне володіння державною мовою уможливить їм здобуття й вищої освіти в українських вишах і стане запорукою їхньої успішної інтеграції в українське суспільство.

Мовний режим у школах і завдання дерусифікації - image 77A4F7D1-EA5A-46A2-A893-CE037BDE7545_w250_r0_s on http://kyivtime.co.ua

У цьому зв’язку протести угорських і румунських політиків проти 7-ї статті нового Закону «Про освіту», не мають обґрунтованих підстав. Понад те, їхнє наполягання на домінуванні угорської і румунської мов у шкільній освіті в місцях компактного проживання відповідних меншин виносить на порядок денний питання, чи не планують вони шляхом створення в цих районах мовного кордону з рештою країни висунути в майбутньому територіальні претензії до Української держави.

Відтак посилення позицій української мови в Законі «Про освіту», де вільне володіння державною мовою віднесено до ключових компетенцій особистості, можна лише вітати. Але у зв’язку з потребою дерусифікації варто звернути увагу на одну велику проблему, яка стосується шкіл з українською мовою навчання і яку активно обговорюють в мережі батьки школярів і громадські активісти, але чомусь замовчують чиновники-освітяни.

Йдеться про відсутність мовного режиму в школах. Адже не секрет, що значна частина шкільних вчителів формально ставляться до української мови, використовуючи її лише на уроках, тоді як на перервах і в позакласній роботі вони переходять на російську. На таку двомовність навчального процесу нарікають, до речі, не тільки україномовні батьки, а й російськомовні, які хочуть, щоб їхні діти вільно володіли українським розмовним мовленням.

Звичку до перемикання мовного коду такі педагоги виправдовують тим, що спілкуються з учнями з російськомовних родин. Але постає питання: хто кого виховує – діти вчителів чи вчителі дітей? І хіба не вчитель як найавторитетніша, поряд із батьками, особистість, має навчити учнів повноцінно оволодіти мовою своєї держави?

Мовний режим у школах і завдання дерусифікації - image 11029CC9-B1AE-4DAE-8736-79A16CA4C761_w250_r0_s on http://kyivtime.co.ua

Зайве нагадувати, що постійне застосування у шкільній комунікації двох мов з боку педагогів не лише заважає учням оволодіти усім спектром української мови – і писемною її формою, і усною розмовною, але й формує в їхній свідомості роздвоєння між сферами застосування двох мов – вживання української обмежується для них лише уроками, тоді як значно вільніша, а відтак і привабливіша сфера неформального спілкування й розваг закріплюється за російською мовою. Педагог, який на перерві, після закінчення уроку або лекції, переходить на спілкування з учнями російською, дезорієнтує їх, формує у них стереотип непридатності української мови для живої неофіційної розмови. Зводячи все багатство регістрів української мови до формального спілкування на уроках, такий вчитель баналізує її, гальмує процес повного оволодіння нею учнями, особливо тими, які приходять до школи з російськомовних родин, адже саме вчитель має навчити дітей вільно висловлювати свої думки у різних ситуаціях спілкування.

Постанова №1033 2009 року про запровадження мовного режиму в школах

Вчителі, свідомі загроз, які становить нестійкість мовної поведінки частини колег, а також громадські активісти свого часу докладали чимало зусиль для впливу на освітянське керівництво, вимагаючи запровадження в школах мовного режиму. Зокрема, численні акції з цього приводу організовували учасники руху «Не будь байдужим!» під керівництвом Оксани Левкової. У 2009 році їхні зусилля увінчались успіхом. Ініціативу підтримав тодішній міністр освіти Іван Вакарчук, і Кабінет міністрів України ухвалив 30 вересня 2009 року постанову №1033 «Про внесення змін до Положення про загальноосвітній навчальний заклад», яка вносила таке доповнення до Положення: «в робочий час у державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі постійно застосовувати українську мову, а в державному і комунальному загальноосвітньому навчальному закладі з навчанням мовою національної меншини поряд з українською мовою – також мову, якою здійснюється навчально-виховний процес в цьому закладі» («Урядовий кур’єр», 14 жовтня 2009 року).

Проте за поданням 52 народних депутатів з Партії регіонів Конституційний суд України рішенням від 2 лютого 2010 року визнав зазначений пункт Постанови уряду неконституційним.

Десь років два тому я звернулась до одного впливового посадовця з Міністерства освіти з пропозицією повернути скасоване регіоналами Положення про запровадження мовного режиму в школах, але почула відповідь «Це не на часі».

Святкування Дня Незалежності України в Одесі, 24 серпня 2016 року

Результати соціолінгвістичних опитувань щодо запровадження мовного режиму в закладах освіти

Слід зауважити, що українське суспільство виявляє краще розумінні важливості такого заходу і готовність до його запровадження. Так, згідно із загальноукраїнським соціологічним дослідженням мовної ситуації, проведеним у лютому 2017 року за сприяння німецького Фонду VolkswagenStiftung, на запитання «Чи повинні викладачі (вчителі) спілкуватися державною мовою під час всього навчального процесу (не тільки на лекціях чи уроках) в державних закладах освіти?» ствердно відповіли 72,7% респондентів і лише 20,4% відповіли на це запитання заперечно (6,9% респондентів обрали варіант «Важко відповісти»).

Якщо порівняти наведений розподіл відповідей на це запитання з даними всеукраїнського соціолінгвістичного опитування, проведеного 10 років тому, в 2006 році, за підтримки програми INTAS, то можна побачити значне збільшення групи тих респондентів, які вважають, що вчителі мають дотримуватися в стінах школи мовного режиму. Тоді ствердно відповіли на зазначене запитання 56,1% респондентів, заперечно – 39,5% (4,3% обрали варіант «Важко відповісти»). Щоправда, нинішнє зростання частково пояснюється тим, що опитування не охоплювало окуповані території. Але варто зауважити, що й у 2006 році прихильники запровадження мовного режиму в школах становили більше від половини опитаних.

Отже, українське суспільство виявляє готовність до зміни вектора розвитку двомовності з переважання російської на домінування української, яку необхідно реалізувати передусім через виховання молодшого покоління. У зв’язку з цим надзвичайної ваги набуває завдання дерусифікації освіти усіх рівнів, підвищення авторитету вчителя, заохочення до вступу до педагогічних вишів здібної молоді, впровадження у складних регіонах системи заохочення (в тім числі матеріального) для директорів шкіл, які введуть мовний режим у школах тощо.

Лариса Масенко

Related posts