Лукашенко перейшов межу в стосунках з Україною

Європеїзація Лукашенка стала можливою завдяки Києву, який системно і послідовно терпів увесь цей фарс…

Затриманням у Мінську українського журналіста Павла Шаройка режим Лукашенка перейшов останню червону лінію. Принаймні, на поточному історичному етапі відносин між Києвом і Мінськом для української сторони цей акт має виглядати як точка неповернення. І ось чому.

На днях стало відомо про затримання спецслужбами Республіки Білорусь акредитованого в Мінську українського журналіста Українського радіо Павла Шаройка, що наразі зі звинуваченнями у шпіонажі перебуває у СІЗО КДБ Республіки Білорусь.

…Вже ледь не з десяток років довкола постаті «бацьки» ліпляться легенди про його вміння годити «і вашим, і нашим», відстоюючи інтереси країни. Однією з цілей придворних білоруських міфотворців було і є формування іміджу незмінного білоруського лідера як самостійного політика – іншими словами, маскування його повної васальної залежності від режиму Кремля. А в останні декілька років прослідковується й нова течія у міфологізації Лукашенка – мовляв, його режим в очах світової демократичної спільноти може мати й більш-менш пристойний вигляд, нехай поки що не європейський, однак із позитивними косметичними зрушеннями у «правильному» напрямі. Із тихими натяками, що у Мінську вірять й у «життя без Путіна» чи «життя після Путіна»…

Слід визнати, що на європейському фронті Мінську вдалося досягти певних успіхів, і не лише іміджевих. Міністр закордонних справ Володимир Макей став «рукопожатним» в Європі. Серед іншого, з Мінська знято санкції ЄС за такими питаннями як (!) лібералізм у внутрішній політиці і права людини. Із останнього: неприкрите задоволення з цього приводу на днях, приміром, виказав міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габрієль, особисто відвідуючи Мінськ і зустрічаючись з Лукашенком. Останнього за дуже багато років вперше чекають 24 листопада у Брюсселі на саміті Східного партнерства ЄС. Паралельно очільник зовнішньополітичного відомства Білорусі Макєй виправдовується перед Кремлем – «жодних загроз наше зближення із Росією не несе»…

Здавалось би за сусідів можна лише порадіти. Якби не одне «але». Всі ці санкційні звитяги були отримані, в тому числі, завдяки спекуляціям на міжнародних «торгах» довкола питання російської агресії проти України. До останнього часу Мінськ розігрував непереконливий, одначе досить ефективний театр, демонструючи, з одного боку, відданість «союзницьким» геополітичним зобов’язанням перед Москвою, з іншого, щодо України – підкреслену, знову ж таки «союзницьку» нейтральність, зацікавленість у торгівлі та готовність стати миротворчим містком для врегулювання протистояння на Донбасі. В позиції ж стосовно Криму – йдучи жорстко в кремлівському фарватері із блюзнірськими сигналами в бік Києва на різних рівнях – «поставитись до цього з розумінням». Отже, ситуативна європеїзація Лукашенка стала можливою не в останню чергу завдяки Києву, який системно і послідовно терпів увесь цей фарс.

Фарс, який із затриманням Шаройка в Мінську сягнув гротескних форм, остаточно зафіксувавши знак рівності між Білоруссю і путінським режимом.

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

За темою: